Розділ «Модуль 5. Правове регулювання виробничо-господарської та окремих видів діяльності у сільському господарстві»

Розділ 17. Правове регулювання виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств

1. Поняття виробничо-господарської діяльності аграрних товаровиробників

Правовою основою для здійснення виробничо-господарської діяльності суб'єктами аграрного товаровиробництва є сукупність законодавчих актів, зокрема: "Про пестициди і агрохімікати" від 2 березня 1995 р.; "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19 грудня 1995 р.; "Про рослинний світ" від 9 квітня 1999 р.; "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" від 17 червня 1999 р.; "Про племінну справу у тваринництві" від 21 грудня 1999 р.; "Про бджільництво" від 22 лютого 2000 р.; "Про тваринний світ" від 13 грудня 2001 р.; "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 4 липня 2002 р.; "Про насіння і садивний матеріал" від 26 грудня 2002 р.; "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" від 6 лютого 2003 р.; "Про молоко та молочні продукти" від 24 червня 2004 р.; "Про виноград та виноградне вино" від 16 червня 2005 р.; "Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів" від 31 травня 2007 р. та інші.

Основними напрямами виробничо-господарської діяльності є: інтенсифікація сільського господарства, вдосконалення територіального розміщення виробництв, розвиток зв'язків між підприємствами, що здійснюють виготовлення сільськогосподарської сировини, та переробними підприємствами, реалізація державних програм розвитку вітчизняного сільськогосподарського виробництва, розроблених на підставі Закону України "Про Загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року" від 19 лютого 2004 р., розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції Державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки" від 17 листопада 2004 р. тощо.

Виробничо-господарською діяльністю сільськогосподарських товаровиробників є сільськогосподарська діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію сільськогосподарської продукції, а також виконання робіт і надання послуг сільськогосподарського призначення.

Основним показником ефективності діяльності аграрних підприємств є рентабельність, завдяки чому визначається ступінь прибутковості підприємства. Рентабельність - це показник, який характеризує співвідношення між прибутками та затратами. Рентабельність комплексно відображає ступінь ефективності використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Рентабельність характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу в процесі аграрного виробництва. Коефіцієнти рентабельності - це система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний прибуток у процесі свої господарської діяльності. Залежно від мети діяльності аграрного підприємства розрізняють: 1) рентабельність продукції - характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цей показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції; 2) загальний рівень рентабельності (виробництва) - показник, що характеризує прибутковість підприємства щодо всіх ресурсів, які є в розпорядженні підприємства. Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку припадає на 1 грн вкладеного капіталу; 3) рентабельність виробничих фондів, що є рентабельністю виробництва.

Законом України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" від 14 січня 2000 р. № 1393 встановлено обов'язок власника продукції вилучати з обігу неякісну та небезпечну продукцію, забезпечувати належні безпечні для здоров'я людини та довкілля умови переробки, утилізації або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції; вести облік надходження, а також переробки, утилізації або знищення вилученої з обігу продукції тощо.

Підприємства, що здійснюють переробку, утилізацію або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, підлягають в установленому порядку атестації виробництва на відповідність обов'язковим вимогам, що встановлені нормативно-правовими актами та нормативними документами щодо поводження з окремими видами речовин, матеріалів та предметів, охорони навколишнього природного середовища, а також на відповідність санітарним і пожежним нормам, правилам та нормативам екологічної безпеки.

Як свідчить міжнародний досвід, у багатьох державах світу законодавчо врегульовано питання щодо розвитку відновлюваних джерел енергії, альтернативних традиційному паливу, до яких належать біологічні види палива отримувані під час переробки органічної сировини, зокрема: біогаз, біоетанол та дизельне біопаливо. Біологічні види палива є джерелом забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пальним за стабільними цінами, гарантованого ринку збуту ними рослинної сировини, зменшення імпорту енергоносіїв. Постійне зростання вартості нафтопродуктів в Україні призводить до подорожчання сільськогосподарської продукції, тому традиційний варіант задоволення потреб сільськогосподарського виробництва за рахунок тільки нафтопродуктів малоперспективний. В Україні спиртовими заводами протягом 1998-2004 рр. було виготовлено близько 54 тис. тонн біоетанолу. Проте через відсутність законодавчого врегулювання обов'язковості використання біоетанолу для виробництва бензинів, суттєве подорожчання сировини (меляси) та у зв'язку з виявленням на ринку палива значної кількості підробок виробництво біоетанолу було припинено з 1 січня 2005 р.

В умовах сьогодення правовою основою для виробництва біопалива, яке тільки починає розвиватися, є наступні акти законодавства: Закон України "Про альтернативні види рідкого та газового палива" від 14 січня 2000 р.; постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження програми "Етанол" від 4 липня 2000 р. № 1044; розпорядження Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції Програми розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 року" від 28 грудня 2005 р. № 576; постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку виробництва дизельного біопалива" від 22 грудня 2006 р. № 1774; Концепція Державної цільової науково-технічної програми розвитку виробництва та використання біологічних видів палива, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2009 р. № 276 тощо.

До пріоритетних завдань держави у сфері виробництва біопалива належать: сприяння будівництву заводів, які вироблятимуть біопаливо; створення зон концентрованого вирощування ріпаку з використанням сучасних технологій; забезпечення гарантованого збуту сільськогосподарськими товаровиробниками ріпаку, необхідного для виробництва біопалива; створення системи державних стандартів у сфері виробництва та використання альтернативних видів палива; удосконалення структури земель сільськогосподарського призначення, зокрема оптимізація площ сільськогосподарських угідь, зайнятих під ріпаком, запровадження ґрунтозахисної системи землеробства.

З метою вдосконалення правового регулювання виробництва біопалива в Україні вважається за доцільне прискорення прийняття законопроекту "Про розвиток виробництва та споживання біологічних палив", положення якого визначають принципи державної політики у сфері біопалива, визначають статус виробників та споживачів біопалива, організаційно-економічні заходи щодо стимулювання виробництва та споживання біопалива.

2. Поняття і види виробничо-господарської спеціалізації аграрних товаровиробників

Спеціалізація сільськогосподарських підприємств, спрямована на виділення окремих технологічних ланок у відособлені виробництва, що виникають і функціонують внаслідок суспільного поділу праці під впливом природних й соціально-економічних умов, є важливим чинником, який необхідно враховувати при переході до ринкових відносин. Вона постійно розвивається, являючись об'єктивною передумовою будь-якого виробництва, забезпечує підвищення його ефективності та продуктивності праці.

Структурна перебудова аграрного сектору економіки та необхідність забезпечення його ефективного функціонування потребують подальшого розвитку й удосконалення спеціалізації і кооперації, наповнення їх новим економічним і соціальним змістом з метою зміцнення конкурентних позицій товаровиробників на ринку, а взаємовідносини між ними мають відповідати умовам господарювання, гарантувати правову та економічну рівність учасникам кооперування, конкурентоспроможність спільного виробництва і відповідальність за його результати. Спеціалізація являє собою виробничо-господарську діяльність аграрного підприємства виходячи із основних, додаткових та допоміжних галузей сільського господарства.

Залежно від об'єкта спеціалізації розрізняють такі її форми: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.

Під територіальною спеціалізацією розуміють переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території.

Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації - зональну, мікрозональну, обласну і районну. Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям зони, і в Україні вона переважно вже склалася - Полісся, Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму. Мікрозональна спеціалізація притаманна відносно невеликим ареалам у межах відповідних зон, де вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в Україні. Сформувалися, наприклад, мікрозони вирощування хмелю, південних конопель. Обласна і районна спеціалізація вказує, виробництво яких саме видів продукції є основним, переважаючим на цих територіях. Вона формується під впливом зональної й мікрозональної спеціалізації. Визначальним тут є географічне розташування згаданих адміністративних одиниць.

Спеціалізація аграрних підприємств - це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут існують найсприятливіші природноекономічні умови.