Розділ 19. Правове регулювання рослинництва

1. Загально характеристика правового регулювання галузі рослинництва

У сучасному землеробстві України використовується 41,6 млн га сільськогосподарських угідь, з яких 32,5 млн га ріллі (78%). За даними Держкомстату України, на цих землях у 2008 р. було досягнуто такої урожайності сільськогосподарських культур: зернових і зернобобових - 34,6 ц/га, з них пшениці - 36,7 ц/га, жита - 22,9 ц/га; цукрових буряків - 356,2 ц/га; олійних - 16,4 ц/га; льоноволокна -5,1 ц/га; овочів - 173,9 ц/га; плодів і ягід - 64,4 ц/га.

Приступаючи до викладення матеріалу про правове регулювання галузі рослинництва слід зауважити, що загальні засади такого регулювання встановлюють відповідні спеціальні закони та Державні цільові програми. Зазначені нормативно-правові акти закріплюють передусім найзагальніші концептуальні положення щодо регламентації певних аграрних відносин. Визначення та види державних цільових програм надається у ст. 1 Закону України "Про державні цільові програми" від 18 березня 2004 р. Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Порядок розроблення та виконання державних цільових програм затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 106.

Безсумнівно, розвиток рослинництва належить до найважливіших напрямів розв'язання соціально-економічних проблем держави у збільшенні виробництва продукції як рослинного походження, так і сільського господарства в цілому. Ініціаторами розроблення програм у аграрній сфері можуть бути Міністерство аграрної політики України як спеціальний центральний орган виконавчої влади та Українська академія аграрних наук.

Такі ініціативи започатковано, зокрема, наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук "Про розробку проекту Державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки" від 15 грудня 2004 р. № 462/107, а також наказом Міністерства аграрної політики України "Про розробку Комплексної державної програми реструктуризації і розвитку бурякоцукрової галузі на період до 2010 року" від 20 лютого 2006 р. № 69. На жаль, слід констатувати, що далі декларування ініціатив або розробки концептуальних засад окремих програм (Концепція державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 861-р.) справа не пішла і, незважаючи на нагальну потребу в державних програмах розвитку рослинництва в цілому та окремих видів рослинницької продукції, зазначені накази не одержали втілення у конкретних нормативно-правових актах, на відміну від продукції тваринництва.

У аграрному законодавстві досі не закріплене нормативне визначення поняття рослинництва. Визначення сільськогосподарських рослин міститься у ст. 1 Закону України "Про насіння і садивний матеріал" від 26 грудня 2002 р. і розкривається як зернові, кормові, олійні, ефіроолійні,- технічні, прядивні, овочеві, лікарські, квіткові, плодові, ягідні рослини, виноград, картопля, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Наведене визначення не є досконалим, бо зводиться лише до переліку рослин, використовуваних у сільському господарстві. В узагальнюючому плані сільськогосподарські рослини можна визначити як рослини культурного походження (виведеш штучно в результаті селекції), які потребують для свого розмноження застосування спеціальної праці і засобів виробництва. Таким чином, рослинництво - це галузь сільськогосподарського виробництва, яка ґрунтується на вирощуванні культурних сільськогосподарських рослин з метою одержання продуктів харчування і сировини для переробної промисловості. Рослинництво поділяється на підгалузі, основними з яких є: зернове господарство, цукробуряківництво, картоплярство, льонарство, овочівництво, плодівництво, кормовиробництво та ін.

Виробництво окремих видів продукції рослинництва врегульоване на законодавчому рівні. Наприклад, прийнято закони України " Про зерно та ринок зерна в Україні" від 4 липня 2002 р., "Про виноград та виноградне вино" від 16 червня 2005 р. Це нагадує стан законодавчого регулювання виробництва продукції тваринництва, коли на фоні відсутності окремого закону про м'ясо і м'ясні продукти існує Закон України "Про бджільництво". Так само відсутнє законодавче регулювання цукробуряківництва, картоплярства, льонарства, овочівництва тощо.

Закони України попри свою значимість у механізмі правового регулювання все ж закладають лише найзагальніші засади правового регулювання. Конкретизація законодавчих положень повинна здійснюватися на підзаконному рівні, зокрема за рахунок державних цільових програм розвитку рослинництва за окремими видами рослин. Важливого значення у цьому сенсі набуває Концепція державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2004 р. № 861-р. Проте будь-яка концепція містить лише найзагальніші положення, які, до того ж, не мають юридичної сили, а є тільки підґрунтям, основними напрямами розробки власне програмного документа.

Таким чином, слід зазначити відсутність державних цільових програм розвитку рослинництва на фоні існування лише трьох галузевих програм: "Зерно України - 2005-2010", затвердженої наказом Мінагрополітики України від 28 липня 2004 р. № 271; "Програма розвитку хмелярства на 2007-2010 роки", затвердженої Мінагрополітики України від 10 жовтня 2007 р. № 729; "Соя України - 2008-2015", затвердженої наказом Мінагрополітики України та У ААН від 28 травня 2008 р. № 336/53. Звісно, що трьох зазначених галузевих програм не достатньо для ефективної регламентації процесів виробництва рослинницької продукції. Таких програм потребується значно більше для охоплення хоча б основних культур рослин, адже метою кожної програми є збільшення ефективності виробництва рослинної продукції певного виду з вирішенням ряду відповідних стратегічних завдань. Наприклад, існували програми "Картопля України - 2003", "Овочі України - 2003", "Льон і коноплі - 2003" тощо, які, на жаль, не одержали свого логічного продовження у часі.

Галузева програма "Зерно України - 2005-2010" передбачає поступове збільшення виробництва зерна з 38 млн тонн у 2005 р. до 42 млн тонн у 2010 р. Наукові розрахунки, підтверджені світовою практикою, встановлюють, що достатній рівень виробництва зернових, якого вистачає для продовольчих, кормових, технічних цілей та експорту, починається з розрахунку 1 тонна на 1 жителя країни. Виходячи із наявності 46-мільйонного населення Україна повинна виробляти щорічно не менше 46 млн тонн зернових. Це означає, що запрограмоване виробництво зерна у 2010 р. має досягти свого оптимального рівня.

У результаті виконання програми посівні площі зернових культур мають становити близько 15 млн га, у тому числі озимої пшениці - не менше ніж 40 відсотків зернового клину, площі кукурудзи - 1,5- 2 млн га, ярого ячменю - 3,2 млн га. Площі посіву проса і гречки - близько 0,7-0,8 млн га, а гороху, як основної зернобобової культури, до 1,3-1,4 млн га.

Галузева "Програма розвитку хмелярства на 2007-2010 роки" має також важливе значення. Хмелярство - важлива галузь сільського господарства України. Хміль використовується в пивоварінні, медицині, парфумерії, харчовій та інших галузях промисловості. Вітчизняне хмелярство досягло найбільшого розвитку в 70-80-х роках минулого століття. У середині 80-х років Україна за площею насаджень та валовим збором хмелю вийшла на п'яте місце у світі після Німеччини, США, Китаю та Чехословаччини. Це давало можливість повністю забезпечити внутрішні потреби України та частину хмелю відправляти за кордон і в сусідні республіки. Український ринок хмелепродукції характеризується поступовим виходом зі стану стагнації, хоча обсяги вирощування хмелю важко порівняти з кінцем 80-х років минулого століття при досягненні Україною третього місця в Європі за валовим збором - 8,4 тис. тонн та площею насаджень - 8 тис. га. Зараз хміль вирощується у 8 областях України, 23 районах і 63 хмелярських господарствах на площі 1140 га.

Реалізація передбачених галузевою "Програмою розвитку хмелярства на 2007-2010 роки" заходів переведення галузі на інноваційну основу, прискорення впровадження науково-технічних розробок, освоєння досвіду роботи вітчизняних і зарубіжних товаровиробників хмелю в нових ринкових умовах, зміни сортової політики, запровадження енергозберігаючих технологій виробництва продукції хмелярства, покращення законодавчого і фінансового забезпечення розвитку галузі хмелярства та інших засобів дасть змогу довести загальну площу хмільників до 1600 га, а валовий збір - до 1837 тонн, що забезпечить рентабельне виробництво хмелю.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" від 9 квітня 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив своєю постановою "Порядок справляння збору та використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" від 15 липня 2005 р. >6 587. На розвиток галузі хмелярства у вигляді 1% відрахувань від реалізації алкогольних напоїв та пива надходять кошти у сумі 15-16 млн грн. на рік.

Нарешті, галузева програма "Соя України - 2008-2015", затверджена наказом Мінагрополітики України та УААН від 28 травня 2008 р.

№ 336/53, спрямована на розвиток виробництва цієї культури. Феномен сої пояснюється її рідкісним хімічним складом - високою концентрацією в бобах білка - 38-42%, жиру - 18-22%, вуглеводів - 25- 30%, а також вітамінів, мінеральних речовин, ферментів. Завдяки цьому соя стала однією з головних культур світового землеробства в XX ст. Соя належить до стратегічних культур, задовольняє найзагальніші потреби людини. Вона є основою піраміди рослинного білка та олії в світі. Якщо в 1960 р. в світі вироблялося 31 млн тонн сої, в 2003 р. цей показник досяг 189,2 млн тонн, то в 2006-2007 роках - 221,6 млн тонн, у тому числі по країнах: США - 71,5 млн тонн; Бразилія - 61,0 млн тонн; Аргентина - 47,0 млн тонн; Китай - 15,2 млн тонн; Індія - 7,9 млн тонн; Україна - 0,89 млн тонн; Росія - 0,78 млн тонн.

За рахунок впровадження організаційних, фінансово-економічних, технологічних та юридичних складових програми "Соя України - 2008-2015" планується доведення посівних площ під сою за період 2008-2015 років до 1,1- 1,3 млн гектарів та виробництва сої на рівні 3,0 млн т.

2. Правова охорона прав на сорти рослин

Як зазначалося вище, основою рослинництва є культурні сорти рослин. Культурними рослини стали в результаті проведення штучних процесів відбору і схрещування з метою одержання і закріплення кращих продуктивних властивостей певних рослин, тобто внаслідок селекції в рослинництві. Селекційні покращення здійснюються в межах рослин одного виду, а одиницею селекційних покращень виступає сорт рослин. Відомо, що права на результати інтелектуальної діяльності (якими виступають селекційні досягнення) як нематеріальні об'єкти мають назву виключних прав, на відміну від права власності, об'єктом яких виступають речі.