Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

Україна в Європі і світі

Економічна рада СНД є основним виконавчим органом, який забезпечує виконання угод, прийнятих у межах СНД, рішень Ради глав держав і Ради глав урядів Співдружності про формування і функціонування зони вільної торгівлі та інші питання соціально-економічного співробітництва.

Виконавчий комітет СНД, відповідно до Положення про Виконавчий комітет СНД, затвердженого Радою глав держав 21 червня 2000 р., - постійно діючий виконавчий, адміністративний і координуючий орган Співдружності Незалежних Держав. Він забезпечує організацію роботи Ради глав держав, Ради глав урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної ради та інших органів Співдружності.

Угоду про створення СНД ратифіковано Верховною Радою України вже 12 грудня 1991 р. Така швидкість зумовлювалася відповідними обставинами, в яких на той час опинилася Україна. Документ ратифікувався з відповідними застереженнями, що унеможливлювали перетворення України на частину нової союзної держави. Ці застереження мають винятково важливе значення для подальшої політики України та її ролі в СНД. Різне тлумачення Мінської угоди не гарантувало від можливої небезпеки перетворити Співдружність на державне утворення. Такі тривожні настрої спонукали Верховну Раду України прийняти 20 грудня 1991 р. документ "Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав", де наголошено, що мають місце неоднозначні тлумачення і окремих положень Угоди, і загального її спрямування офіційними колами сторін, котрі її уклали. Заява акцентувала на статусі України як незалежної держави, суб'єкта міжнародного права.

Це засвідчувало, що Україна почала робити висновки з уроків історії. Зауважимо: з 1921 до 1930 рр. довільне перекроювання кордонів союзних і автономних республік відбувалося 45 разів: у 1931-1940 рр. - 26 разів, 1941-1950 рр. - неодноразово у зв'язку із депортацією і позбавленням державності багатьох нечисленних народів. У1951-1960 рр. кордони переглядалися і змінювалися 7 разів, у тому числі внаслідок передання Криму Україні, у 1961-1970 рр. - 5 разів, 1971-1980 рр. - тричі. За оцінкою доктора економічних наук Ю. Шишкова, впродовж 60 років території у когось відбиралися і комусь передавалися майже 100 разів.

З розпадом СРСР територіальні претензії одна до одної мали фактично всі союзні республіки, що вже на 1992 р. вилилося майже у 200 вогнищ напруженості, навіть широкомасштабних воєнних дій.

Заява стала офіційним тлумаченням Мінської угоди і зобов'язувала керуватися нею у діяльності Президента України, Прем'єр-міністра України й інші структурні ланки виконавчої влади. її значення для подальшої позиції України у Співдружності надзвичайно велике. Саме змістом Заяви керувався Президент України в процесі переговорів у Алма-Аті, а також під час другої зустрічі у Мінську.

Заява застерігала Президента України від необачного підпису документа, який би суперечив національним інтересам України. Отже, паралельна праця у формуванні політики України Верховної Ради, політичних партій дали добрий результат. Україна продиктувала іншим членам Співдружності свої умови, котрі перешкоджали Росії перетворити СНД на нове державне утворення, сприяли активізації діяльності України як суб'єкта міжнародних відносин.

Україна, згідно зі Статутом СНД, на правах асоційованого членства намагалася ефективно діяти в різних структурах Співдружності. Вищим органом СНД є Рада глав держав, за нею - Рада голів урядів, а далі - координуючі інститути. Наприкінці 1996 р. їх діяло 80, у 57 із них Україна брала участь. У СНД 64 органи; 99 % усіх пропозицій України враховується в проектах тексту декларацій. У квітні 1999 р. на зустрічі лідерів країн Співдружності в Москві прийнято рішення про вдосконалення структури органів СНД. Насамперед йшлося про об'єднання Виконавчого секретаріату СНД, що розміщався у Мінську, і апарату Секретаріату в Москві. Створено Виконавчий комітет Співдружності з 200 осіб. Загальна чисельність працівників органів СНД становила 710 осіб.

Зміст цього документа дає підставу дійти висновку: у випадку підписання його всіма державами - членами СНД і зобов'язливого виконання основних положень, у Євроазіатському регіоні тихо і непомітно, через укладання низки угод, за порадою С. Бабуріна, відновилася би політико-військова структура, яка біль-менш нагадувала б Радянський Союз. А цього не сталося лише тому, що до ініційованого Росією процесу реанімації єдиної союзної держави не приєдналася Україна. Без України ж відновлення Російської імперії на пострадянському просторі неможливе.

Статут СНД прийнято 22 січня 1993 р. і до цього часу не підписано Президентом України і не ратифіковано Верховною Радою. Символіку Співдружності затверджено через три роки - у 1996 р. Зі створенням та функціонуванням Співдружності керівництво кожної держави-засновника вбачало розв'язання різних завдань, інколи протилежних. Скажімо, Президент та Верховна Рада України у Співдружності вбачали механізм цивілізованого розлучення, а для керівництва Російської Федерації Співдружність та її органи стали важелями інтеграції молодих держав і закріплення російських впливів на їхніх теренах.

У Статуті СНД (ст. 9) записано: зобов'язання, котрі виникли за період участі в цьому Статуті, зв'язують відповідні держави до їх повного виконання. Інакше кажучи, якщо держава підписала Статут, але його виконання шкодить її національним інтересам, то все одно вона повинна його виконувати. Існує відомий принцип: держава тільки тоді незалежна, коли повністю контролює передовсім власний економічний простір - не спільний, а власний, і на цій підставі встановлює контакти з будь-якою державою. Статут СНД пропонує у ст. 19 формування спільного економічного простору на основі ринкових відносин і вільного пересування товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Записано в Статуті й про спільні координуючі інститути. їхня кількість лише в галузі економіки: Рада глав держав; Рада глав урядів; Консультативна економічна робоча комісія при двох Радах; економічний суд; органи галузевого співробітництва та ще й Комісія постійних представників на чолі з Координатором і зі своїм секретаріатом. Займається частина цих інститутів і політичними проблемами, в цьому напрямі їм допомагають Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів оборони, Головне командування об'єднаних збройних сил, Рада командувачів прикордонними військами, Комісія з прав людини, Міжпарламентська асамблея зі своєю Радою. Усі ці органи мають і свої права, і свої повноваження, тому в компетенції національних керівництв незалежних держав нічого не залишається.

У Статуті, наприклад, серед переліку сфер "спільної діяльності держав-членів" (ст. 4) є пункт про співробітництво у галузі оборонної політики й охорони зовнішніх кордонів. Постійно нав'язується поняття "зовнішні кордони", яке мало б означати, що внутрішні кордони між державами СНД поступово перетворяться на адміністративно-територіальні розмежування зразка областей, губерній, штатів чи автономних утворень. Це фактично означало б юридичне оформлення єдиного територіального простору союзної федеративної або конфедеративної держави під назвою "СНД".

Для України була неприйнятна низка інших статей, у тому числі ст. 30, де йдеться про головне командування об'єднаних збройних сил, а також ст. 31, в якій констатується, що рада командувачів Прикордонними військами є органом Ради глав держав з питань охорони зовнішніх кордонів держав-членів і забезпечення у них стабільного становища.

Загалом Україна утримується від будь-яких дій у рамках СНД, коли це не відповідає ЇЇ курсу. В питаннях багатостороннього співробітництва з державами - учасницями СНД, котрі відповідають національним інтересам України й органічно поєднуються з курсом України на європейську інтеграцію, позиція Української держави є активною. Так, лише у 2011 р. за ініціативи України на її території проведено значні заходи лінією СНД: засідання Ради міністрів закордонних справ СНД, засідання Економічної ради СНД з бізнес-форумом "Ялтинські ділові зустрічі", Шостий форум творчої та наукової інтелігенції СНД, Міжнародний інноваційний форум, засідання багатьох галузевих органів СНД.

Україна брала участь в усіх засіданнях керівних органів СНД на максимально високому рівні. Вона приєдналася до Правил процедури вищих органів СНД та Положення про Національного координатора, призначила Національного координатора (першого віце-прем'єр-міністра України В. Хорошковського), поновила участь у Місії спостерігачів від СНД на виборах і референдумах, приєднується до окремих органів галузевого співробітництва і переглядає застереження до низки документів СНД.

Упродовж 2011 р. у рамках СНД Україна підписала 15 міждержавних та 36 міжурядових документів. Серед основних - Договір про зону вільної торгівлі, Програма інноваційного співробітництва до 2020 р., Рамкова програма у сфері використання атомної енергії до 2020 р., "Співробітництво Атом-СНД", Рішення щодо створення Ради зі співробітництва у сфері фундаментальної науки, Заходи з проведення у 2011 р. Року підвищення продовольчої безпеки, Програма співробітництва у протидії незаконній міграції на 2012-2014 рр., Концепція співробітництва у сфері культури та ін.

На території України 28 жовтня 2011 р. введено в обіг монету номіналом 2 грн, випущену Національним банком України і присвячену геополітичному об'єднанню держав пострадянського простору після розпаду СРСР.

Отже, Україна є співзасновницею СНД, але, оскільки Статут організації Україною досі не ратифіковано, формально наша держава залишається лише спостерігачем і не є членом СНД.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД
  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу

  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова