Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності й взаємовигоди. Вона відстоюватиме позицію збалансованої господарської діяльності в межах СНД як необхідного етапу на шляху впровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів. Визнаючи потребу тісної економічної взаємодії в межах СНД, Україна зважає на те, що нагальною потребою сучасного етапу є перегляд старих і перехід до нових форм інтеграції, які сприяли б якнайшвидшому входженню України й інших зацікавлених країн СНД до європейської та світової економічної системи.
Було також визначено основні сфери діяльності України в ООН і універсальних міжнародних організаціях. Йшлося про необхідність підвищення ефективності, рентабельності участі України в ООН та інших міжнародних організаціях, спрямування зусиль на активізацію діяльності в структурах, здатних забезпечити мир і порядок у світі, реально сприяти розв'язанню соціально-економічних проблем України. Першочергове значення Україна надавала миротворчій діяльності органів ООН, спрямованій на відвернення й урегулювання конфліктів.
Пріоритетними функціями зовнішньої політики України документ визначав: гарантування національної безпеки; створення умов для функціонування національної економіки; сприяння науково-технічному прогресові в Україні та розвиток її національної культури й освіти; участь у розв'язанні глобальних проблем сучасності; контакти з українською діаспорою; інформаційну функцію.
В "Основних напрямах зовнішньої політики України" значна увага приділена власне механізмові здійснення зовнішньої політики. Чітко зазначено: держава повинна мати механізм правового, фінансового та кадрового забезпечення для здійснення зовнішньої політики. Щоби реалізовувати зовнішньополітичну діяльність, створювалася внутрішньодержавна правова база. У1992 р. затверджено Положення "Про дипломатичне представництво за кордоном", розроблено правові кредити, за котрими визначалася доцільність відкриття закордонних дипломатичних установ України.
Реалізацією зовнішньополітичних пріоритетів, що повинні були найефективніше забезпечити національні інтереси України, стало відкриття у 1992 р. 18 посольств, насамперед у п'яти державах "великої сімки", в Польщі та Росії як стратегічно важливих для України державах. Розширювалася мережа консульських установ. У 1993 р. відкрито 15 закордонних представництв. Наприкінці 1995 р. у системі Міністерства закордонних справ України налічувалося вже 46 закордонних дипломатичних установ.
Визначальним документом і джерелом формування та розвитку зовнішньополітичної діяльності України є Конституція, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Основний Закон закріпив головні параметри суверенної, незалежної, демократичної України, територія якої є цілісною і недоторканною, чинність міжнародних договорів України, єдине громадянство і державність української мови. У Конституції України йдеться також про основні завдання зовнішньої політики держави, покликаної забезпечити національні інтереси і безпеку через мирне і взаємовигідне співробітництво з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами міжнародного права.
З-поміж документів державної ваги, котрі визначають засади національної безпеки України у зовнішньополітичному вимірі, - Закон України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р., який окреслює основні пріоритети зовнішньої політики: захист прав і свобод особи та громадянина Української держави; запобігання втручанню у внутрішні справи України й відвернення посягань на її суверенітет і територіальну цілісність інших держав; створення сприятливих умов для прогресивного економічного та соціального розвитку України; захист національних інтересів України за межами України; інтеграція України до європейського політичного, економічного, правового простору і до євроатлантичного безпекового простору.
Для реалізації завдань національної безпеки виокремлюються конкретні зовнішньополітичні цілі: оновлення зовнішньої політики та політики у галузі безпеки з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції; реформування державних органів у сфері національної безпеки й оборони, яке відображало б євроатлантичну політику України; забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки; набуття членства у ЄС й Організації Північноатлантичного договору за збереження добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами СНД, а також іншими державами; адаптація законодавства України до законодавства ЄС; продовження і розширення участі у відповідних операціях з підтримання миру; утвердження України як ключового донора регіональної стабільності та безпеки, у тому числі збільшення внеску України до міжнародного співробітництва з урегулювання конфліктів та підтримання миру; сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, котрі межують з Україною; участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки; участь у заходах, спрямованих на боротьбу з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом; протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її доставки; повне дотримання міжнародних зобов'язань з контролю над озброєннями; подальший розвиток цивільно-військових відносин і под.
Верховна Рада України прийняла 29 червня 2004 р. новий Закон України "Про міжнародні договори України". У преамбулі документа йдеться про те, що Закон установлює порядок укладання, виконання й денонсації міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики, закріплених у Конституції України.
У червні 2010 р. Комітет з економічних реформ при Президентові України представив Програму економічних реформ на 2010- 2014 рр., яка, зокрема, визначає напрями зовнішньоекономічної політики країни. У ній чітко окреслені проблеми, що заважають успішній інтеграції України у світовий економічний простір. Серед головних - відсутність цілісної зовнішньоекономічної державної політики, побудованої на основі стратегічних пріоритетів розвитку економіки, недосконалість механізмів координування зовнішньоекономічного співробітництва. Водночас намічені цілі, завдання й етапи здійснення реформ, спрямовані на вироблення цілісної та збалансованої зовнішньоекономічної політики. На жаль, ця Програма створює ризики закріплення України на низькотехнологічних ринках. Так, серед напрямів торговельно-економічного співробітництва визначені загалом традиційні для України партнери - ЄС, країни СНД і РФ, але акцентується на двох останніх. Унаслідок цього може залишитися на другому плані розвиток економічного співробітництва зі світовими та регіональними лідерами для забезпечення імпорту інноваційних технологій, припливу інвестицій, модернізації національної економіки (Індія, Китай, Південна Корея, Японія, Бразилія та ін.).
Верховна Рада 1 червня 2010 р. ухвалила Закон "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про дипломатичну службу", котрі мають комплексний характер і відкривають можливості вдосконалення діяльності дипломатичного відомства. Визначені статус та завдання посольств за кордоном і представництв МЗС на території України, внесені доповнення щодо спеціальних дипломатичних місій. Закон чітко встановлює статус і порядок присвоєння дипломатичних рангів, порядок проходження дипломатичної служби, порядок призначення Надзвичайних і Повноважних Послів. Ще 8 квітня цього ж року підписано Указ Президента "Про деякі питання представництва економічних інтересів України за кордоном". Указ передбачає ліквідацію торговельно-економічних місій (ТЕМ) і доручив МЗС забезпечити утворення у складі дипломатичних представництв України за кордоном відділів з економічних питань у межах визначеної в установленому порядку граничної чисельності працівників. Такий крок зумовлювався тим, що система ТЕМ не була ефективною: зберігалися певні "рудименти" радянської дипломатії, кадрові призначення часто мали кон'юнктурний, непрозорий характер, недостатнім був фаховий рівень співробітників, діяльність ТЕМ не повністю сприяла економізації зовнішньої політики держави, ефективному просуванню інтересів українських товаровиробників на світові ринки. Ускладнювало діяльність ТЕМ подвійне підпорядкування - МЗС і Міністерству економіки. Однак Указ спрямований не на комплексне реформування зовнішньоекономічної діяльності, а радше на механічне перепідпорядкування економічних структур, що, по суті, консервує ситуацію.
Президент України 1 липня 2010 р. підписав Закон "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України". Згідно з основними пунктами документа, Україна як європейська позаблокова держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне співпрацювати з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур.
Основні засади зовнішньої політики відповідно до цього документа такі:
• гарантування національних інтересів і безпеки України через підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;
• забезпечення дипломатичними й іншими засобами та методами, передбаченими міжнародним правом, захисту суверенітету, територіальної цілісності й непорушності Державного кордону України, її політичних, економічних, енергетичних і інших інтересів;
• використання міжнародного потенціалу для утвердження та розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави, її сталого економічного розвитку;
• формування сприятливих зовнішньополітичних умов для розвитку української нації, її економічного потенціалу, історичної свідомості, національної гідності українців, а також етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності громадян України всіх національностей;
• утвердження провідного місця України в системі міжнародних відносин, зміцнення міжнародного авторитету держави;
• сприяння міжнародному миру та безпеці у світі, участь у всеосяжному політичному діалозі для підвищення взаємної довіри держав, подолання традиційних і нових загроз безпеці;
• дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть нашої держави у військово-політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору й іншими військово-політичними блоками з усіх питань, котрі становлять взаємний інтерес;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України“ на сторінці 2. Приємного читання.
