Створення та структура Північноатлантичного альянсу

Україна в Європі і світі

• 1. Північноатлантична рада має реальну політичну владу та право прийняття рішень. До неї входять постійні представники всіх країн-членів, спільно засідають не менше разу на тиждень. Рада також збирається і на вищому рівні, надає великого значення інформуванню громадськості через заяви і комюніке, яке пояснює їй, а також урядам країн, що не є членами Північноатлантичного договору, політику та рішення Північноатлантичної ради. Рада - єдиний орган Північноатлантичного союзу, повноваження якої визначає НАТО. Згідно з ним саме Раді доручено сформувати допоміжні органи. За весь період діяльності Ради нею були створені комітети і групи планування з метою удосконалення роботи або прийняття на себе відповідальності у конкретних сферах - плануванні оборони, ядерному плануванні, військовій сфері. Кожен з урядів країн - членів Північноатлантичного альянсу має у Раді постійного представника - посла. Кожна країна, представлена на засіданнях Ради або в будь-яких з підлеглих їй комітетів, повністю зберігає незалежність та відповідає за свої рішення.

• 2. Комітет військового планування (КВП) займається розв'язанням більшості питань оборони. У ньому представлені всі країни - члени Північноатлантичного союзу, крім Франції. КВП дає вказівки військовому керівництву НАТО та у межах своєї відповідальності виконує ті самі функції та повноваження, що і Рада, в питаннях, котрі належать до його компетенції.

• 3. Група ядерного планування (ГЯП) - основний форум для консультацій з усіх питань стосовно ролі ядерних сил у здійсненні політики НАТО у сфері оборони та безпеки. У роботі групи беруть участь усі країни-члени, крім Франції. Ісландія присутня на засіданнях ГЯП як спостерігач.

• 4. На посаду Генерального секретаря НАТО країни-члени висувають високопоставлених державних діячів міжнародного масштабу.

• 5. Міжнародний секретаріат комплектується із персоналу країн-членів, обслуговує Раду, а також підлеглі йому комітети та робочі групи, і на постійній основі займається широким колом питань про діяльність НАТО.

• 6. Військовий комітет відповідає за розроблення рекомендацій політичному керівництву НАТО стосовно заходів із забезпечення спільної оборони зони дій НАТО і за підготовку спільних директив з воєнних питань, що призначені головнокомандувачем стратегічного командування НАТО. Військовий комітет є вищим керівним військовим органом Північноатлантичного альянсу, який діє за політичного керівництва Північноатлантичної ради та КВП або, коли йдеться про ядерну зброю, - за керівництва ГЯП.

• 7. Політичний контроль та управління об'єднаної військової структури здійснюється на вищому рівні. Роль об'єднаної військової структури полягає у створенні організаційної основи для захисту території країн-членів від усілякої загрози їхній безпеці або стабільності. До цієї структури належить система головних військових командувань та командувань у складі ОВС НАТО, зона дій котрих охоплює весь Північноатлантичний регіон. Вона становила основу організації спільних установ збройних сил та співпраці в галузях системи зв'язку й інформації, протиповітряній обороні, матеріально-технічному забезпеченні збройних сил та стандартизації чи оперативній сумісності методик і технічних заходів. Роль Об'єднаних збройних сил Північноатлантичного союзу зводиться до гарантії безпеки й територіальної єдності країни-члена, свого внеску в збереження стабільності та рівноваги сил у Європі, у відверненні криз і, врешті, забезпеченні захисту стратегічно важливого регіону, що охоплює Договір НАТО.

• 8. Міжнародний військовий штаб забезпечує роботу Військового комітету НАТО. Крім того, існує низка інших військових управлінь, котрі здійснюють нагляд за конкретними аспектами діяльності Військового комітету.

• 9. Військово-політичний координаційний комітет Програми "Партнерство заради миру" - головний робочий орган Програми "Партнерство заради миру". Він засідає у різному складі, в тому числі за участю окремих партнерів і всіх країн-учасниць.

Щодо організаційної структури НАТО, то штаб-квартира НАТО розміщуються у Брюсселі та є політичним штабом НАТО. У ній працюють постійні представництва й національні делегації, Генеральний секретар, співробітники Міжнародного секретаріату, національні воєнні представники, Голова Військового комітету та Міжнародний військовий штаб, низка установ, створених Північноатлантичним альянсом.

Відповідно до Вашингтонського договору кожна держава - член Альянсу несе додаткову відповідальність та користується перевагами від участі у системі колективної безпеки. У ст. 5 Статуту НАТО йдеться про те, що збройний напад на одного або кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів, і вони домовляються: у такому випадку кожна з них надасть допомогу тій стороні або сторонам, котрі зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими сторонами, дії, які вважатимуться необхідними, зокрема й застосування збройної сили з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні. Такі безпрецедентні гарантії безпеки, територіальної цілісності, недоторканності кордонів та державного суверенітету не дає жодна з існуючих на сьогодні колективних систем безпеки.

У період "холодної війни" Північноатлантичний альянс ніколи не використовував військову силу проти третіх країн або з метою впливу на держав-членів (одночасно СРСР на чолі з Організацією Варшавського договору (ОВД), який у 1954 р. подавав заявку на вступ до НАТО, але отримав відмову, без вагань застосовував засіб військового втручання у внутрішні справи союзників зі соціалістичного табору в Угорщині 1956 р. і Чехословаччині 1968 р.).

Ухвалення всіх рішень в Альянсі відбувається на засадах консенсусу. Кожна країна - член НАТО володіє правом вето.

НАТО не має власних збройних сил, у розпорядженні Альянсу є збройні сили країн-членів (Деякі держави - члени НАТО взагалі не мають власних армій, зокрема Люксембург та Ісландія).

Кожна держава-член має право виходу з Альянсу. За історію Організації цим правом скористалися Франція та Греція, котрі відповідно у 1966 р. та у 1974 р. вийшли з військової структури НАТО, але залишилися у межах її політичної структури. У1980 р. повна участь Греції у військовій структурі НАТО була відновлена, а Франція залишається учасником лише політичної структури.

НАТО активно співпрацює з партнерами у рамках Ради євроатлантичного партнерства (в тому числі, з Україною та Росією), країнами Середземноморського діалогу (Алжир, Єгипет, Ізраїль та ін.), Стамбульської ініціативи (Бахрейн, Кувейт і под.), так званими країнами з нейтральним статусом (Фінляндією, Австрією, Швецією тощо), Австралією, Новою Зеландією, Японією, Південною Корею, Аргентиною та ін.

Для міжнародних інвесторів НАТО - очевидний знак стабільності, а тому й більшої інвестиційної привабливості.

Отже, структура НАТО достатньо розгалужена, що саме і забезпечує її ефективну і стабільну роботу. Північноатлантичний альянс втілює трансатлантичне партнерство між європейськими членами

НАТО і Сполученими Штатами Америки та Канадою, спрямоване на зміцнення миру й стабільності у всій Європі. Цілі партнерства між європейськими і північноамериканськими членами Союзу є передовсім політичними, з опорою на спільне планування оборони, військове співробітництво та на співпрацю і консультації в економічній, науковій, екологічній та інших відповідних сферах.

НАТО - це Альянс, відданий справі колективного захисту його країн-членів, основа для збереження миру та майбутньої безпеки. Однак услід за величезними змінами, котрі відбулися в Європі у 90-х роках, НАТО також стало каталізатором процесу поширення безпеки й стабільності на всю Європу. Трансформація НАТО, що почалася із закінченням "холодної війни" та розмежуванням Європи, спрямована на досягнення високого ступеня співробітництва й взаємної довіри, від чого матиме вигоду вся Європа.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна в Європі і світі» автора Галик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Створення та структура Північноатлантичного альянсу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Україна в Європі та світі - складова формування і розвитку нової системи міжнародних відносин

  • Засади, пріоритети і засоби зовнішньої політики України

  • Джерела формування цілей, засад та засобів зовнішньої політики України

  • Міжнародне визнання незалежної України

  • Розділ 2. Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

  • Проблеми інтеграції України в рамках СНД

  • Україна в системі економічно-фінансових організацій СНД

  • Україна в Організації Чорноморського економічного співробітництва

  • Україна - член регіональних економічних угруповань у межах СНД

  • Україна і зона вільної торгівлі СНД

  • Розділ 3. Взаємовідносини України з Російською Федерацією

  • Питання правонаступництва власності колишнього СРСР в українсько-російських відносинах. Без'ядерний статус України і політика Росії

  • Територіальні питання та проблеми Чорноморського флоту в українсько-російських відносинах

  • Розділ 4. Створення організації об'єднаних націй та участь України в її роботі

  • Україна в організаційних структурах ООН

  • Допомога ООН під час ліквідації Чорнобильської катастрофи. Миротворча діяльність України в рамках ООН

  • Розділ 5. Відносини України з Євросоюзом -перспективні шляхи співпраці

  • Європейський вибір України - визначальний вектор зовнішньополітичної діяльності

  • Галузеві взаємовідносини України з Європейським Союзом

  • Сфера безпеки й оборони у рамках співробітництва між ЄС та Україною

  • Співробітництво України і ЄС у сфері охорони довкілля

  • Співпраця України з ЄС у сфері науки і технології, дослідження та розвитку

  • Регіональне співробітництво між Україною та ЄС

  • Євроінтеграційний курс України - позитиви та негативи

  • Розділ 6. Участь України у міжнародній безпеці. співпраця з НАТО: проблема членства

  • Створення та структура Північноатлантичного альянсу
  • Взаємовідносини між Україною та НАТО

  • Основні галузі співпраці України з НАТО

  • Основні результати практичного співробітництва

  • Вступ України до НАТО: переваги та недоліки членства

  • Недоліки

  • Розділ 7. Взаємовідносини України з країнами центрально-східної Європи

  • Відносини України з Республікою Польща

  • Україна та Румунія

  • Українсько-словацькі політичні відносини

  • Взаємовідносини України з Чеською Республікою

  • Розділ 8. Етапи налагодження зовнішньополітичних контактів України з державами західної Європи

  • Українсько-німецькі відносини

  • Українсько-британська співпраця

  • Політичний діалог України з Італією

  • Франція як важливий чинник Європейської і трансатлантичної інтеграції України

  • Розділ 9. Формування міждержавних дипломатичних зв'язків України зі сполученими штатами Америки та Канадою

  • Встановлення дипломатичних відносин між Україною й Канадою

  • Розділ 10. Близькосхідний і Азійський вектор зовнішньої політики України

  • Формування українсько-іранських відносин

  • Розвиток українсько-ізраїльських узаємин

  • Розвиток відносин із провідними державами Азійсько-Тихоокеанського регіону

  • Українсько-китайські торговельно-економічні відносини

  • Розвиток відносин з Японією. Українсько-японське економічне та політичне співробітництво

  • Післямова