РОЗДІЛ 4. ТЕХНОЛОГІЇ МАНІПУЛЮВАННЯ СВІДОМІСТЮ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В НЕОКУЛЬТАХ ТА ДЕСТРУКТИВНИЙ ВПЛИВ ЇХ ПРЕДСТАВНИКІВ

- збір та обробка інформації про порушення прав і свобод громадян та чинного законодавства для розповсюдження його серед широких верств населення;

- підготовка матеріалів та проведення науково-практичних конференцій та семінарів з вивчення діяльності неокультів;

- видання наукової (монографії, дисертації), науково-популярної, навчально-методичної (посібники, програми) літератури, в якій висвітлюються загрози державі, суспільству та його окремим громадянам від діяльності неокультів;

- консультування відповідних державних, зокрема правоохоронних, органів;

- внесення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства;

- підтримка і координація діяльності вітчизняних та іноземних інформаційних центрів моніторингу діяльності неокультів;

- консультування зацікавлених осіб родичі, яких потрапили до "проблемних" неокультів;

- надання допомоги особам, які постраждали від діяльності неокультів.

Аналіз світового досвіду державно-церковних відносин свідчить, що надання державного статусу окремим церквам, а також відкрита і цілеспрямована протекціоністська політика стосовно них (на взірець Великобританії, Греції, Франції, Туркменістану, Узбекистану, Вірменії, Саудівської Аравії та деяких країн) суперечить українській ментальності й тому є несприятливою для нашої держави. До того ж така політика на українських теренах може спровокувати конфлікти на релігійному ґрунті, тиск міжнародних правозахисних організацій, а також введення санкцій щодо України деякими державами, насамперед США, що активно захищають інтереси релігійних об'єднань американського походження за кордоном з ідеологічних міркувань, вбачаючи в них інструмент духовної експансії, "експортування" американського способу життя та розробки механізму втручання у внутрішні справи інших держав. Законодавство та державна політика США не надають привілеїв ніяким конфесіям тому, що кожна з них не може бути традиційною для "країни емігрантів". Україна має традиційні церкви, що стали одним із носіїв національної культури, тому досвід США хоч і цікавий, але для нашої держави не має великого практичного значення.

Більш корисним для України є досвід державно-церковних відносин Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Бельгії, Литви, Росії та деяких інших країн. Наприклад, російське та литовське законодавства запроваджують часовий ценз для надання особливого статусу релігійним організаціям, а Німеччина - кількісний. Італійський закон про церкву створює систему, що має три рівні для різних релігійних організацій, а особливий статус традиційним церквам надається шляхом укладання конкордату з державою. На відміну від італійського, законодавство Іспанії розрізняє чотири групи релігійних організацій, що суттєво відрізняються у правах. У Бельгії шість традиційних конфесій мають значні привілеї порівняно з іншими релігійними організаціями, в Австрії - дванадцять.

Під час вдосконалення державно-церковних відносин в Україні потрібно використовувати позитивний досвід різних держав з протидії протиправній діяльності представників неокультів та протекціоністської політики щодо традиційних церков як носіїв національної культури, а особливо положення рекомендацій та резолюцій ЄС у зв'язку з європейською інтеграцією України. Доцільно також спрямувати зусилля на залучення коштів та інших можливостей ЄС для створення незалежних інформаційних центрів моніторингу діяльності неокультів.

Аналізуючи діяльність неокультів, вироблені пропозиції з метою вдосконалення чинного законодавства України та оптимізації системи державно-церковних відносин в Україні з урахуванням світового досвіду та розроблені організаційно-методичні рекомендації щодо професійної діяльності державних службовців, слід впровадити таку систему заходів:

По-перше, внести відповідні зміни у законодавство України, що значно підвищили б ефективність державних органів, спрямовану на протидію деструктивній діяльності неокультів. На жаль, через недосконалість правової бази України щодо діяльності на її теренах деструктивних культів правоохоронні та інші державні органи не мають можливості в повному обсязі запровадити потрібний механізм протидії антиконституційним виявам з боку зазначених угруповань.

З цією метою пропонується:

1. Вжити заходів до реального відокремлення церкви від політики зокрема та від держави загалом. Розробити правовий механізм притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності за зазначені правопорушення з метою попередження і припинення розробки іноземними функціонерами механізму втручання у справи нашої держави.

2. Внести зміни і доповнення до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", якими:

- надати Держкомнацрелігій та його регіональним управлінням додаткові повноваження, насамперед функції контролю (надати право застосовувати до зареєстрованих об'єднань різні стягнення: попередження, суворе попередження, штраф та ін.);

- ввести часовий ценз для реєстрації релігійних об'єднань: для громади - три місяці, для управління, центру - два роки, а для тих, що мають релігійний центр за кордоном, збільшити цей термін удвічі (для громади - півроку, а управління І центру - чотири роки);

- збільшити кількість засновників релігійної громади до 30-ти осіб;

- законодавчо закріпити практику реєстрації релігійних центрів та управлінь тільки за наявності зареєстрованих осередків у більшості областей України.