Розділ «ЧАСТИНА 3. ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ»

Преса поступається в оперативності телебаченню і, тим більше, радіо. Тому, як правило, радіо першим повідомляє, що власне відбулося, хоча і в дуже стислій формі. Дещо відстаючи за часом, телебачення демонструє, як саме це відбулося. І тільки на наступний день, а то й пізніше читач отримує газету, в якій прочитає коментар, чому сталася саме така подія (щоправда автор статті попередньо також слухав радіо і бачив телесюжет).

Аналітичність - основна перевага преси. Якщо телебачення працює "для всіх", радіо - для "поспішаючих і лінивих", то газета - виключно "для розумних", або для бажаючих виглядати такими: газети та журнали переважно читають люди з вищою освітою. Це дуже важлива характерна риса преси, оскільки, як зазначає О. Литвиненко, "з точки зору планування інформаційних впливів на суспільство саме прошарок інтелектуалів є найважливішою проміжною ціллю". Аналітичність преси має зворотну сторону: газета поступається і радіо, і телебаченню в емоційності повідомлення, а тому поступається в маніпулятивних можливостях, оскільки об'єктом маніпуляції є несвідоме та емоційне.

Незважаючи на те, що в Україні регулярно читає газети лише п'ята частина суспільства, їх роль залишається важливою. Друковані видання були й залишаються для політичних сил та їх лідерів альтернативою більш дорогому телеефіру. Преса має також низку інших переваг. До надрукованого можна повернутися, подумати над ним. Можна передати газету іншим, а потім обговорити прочитане, можна також робити вирізки; оформлення підписки на друкований ЗМІ забезпечує майже 100 % прочитання матеріалу.

Кількісні показники теле-, радіомовлення, випуску газет та журналів мають сталу тенденцію до зростання. Проте тиражі періодичних видань все ще залишаються меншими за показники періоду до проголошення незалежності. Падіння тиражів друкованих ЗМІ здебільшого спричинено низькою платоспроможністю населення та відносно високою вартістю видань. Остання, в свою чергу, зумовлюється високими цінами на папір та несприятливою податковою політикою в галузі видавничої діяльності.

Масив друкованих періодичних видань характеризується домінуванням російськомовної преси. Ще більшою мірою це стосується видавництва художньої літератури.

За цільовим призначенням в Україні зареєстровано: загальнополітичних та інформаційних видань - по 22 % від загальної кількості, рекламних - 15 %, для дозвілля - 5,8 %, виробничо-практичних - 4,7 %, офіційних - 3,9 %. Лише 3,7% становлять наукові й релігійні видання, 3,2 % - для дітей і юнацтва, 2,6 % - навчальні. Невеликий відсоток наукових, дитячих та навчальних видань свідчить про незабезпеченість наукових і освітніх потреб українських громадян, про недостатність інформаційного забезпечення розвитку науки та освіти.

Переважна частина (56,3 %) засновників друкованих ЗМІ - це окремі громадяни та комерційні структури, отже, частка недержавної преси в Україні є досить високою. Водночас лише 8,9 % друкованих видань засновано державними органами. При цьому необхідно враховувати, що відповідальні працівники державних засобів масової інформації України, зокрема телебачення і радіомовлення, прирівняні в своїх посадах до відповідних посад в органах державної влади. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 377 від 15 березня 1999 р. посада, наприклад, головного редактора засобу масової інформації, заснованого Верховною Радою України або Кабінетом Міністрів України, відповідає посаді заступника голови Верховної Ради або віце-прем'єр-міністра України. Це означає, що їм виплачується надбавка до посадового окладу за ранг державного службовця, гарантуються пристойне медичне забезпечення, високий рівень пенсій. Такий стан справ певною мірою обмежує діяльність журналіста, редактора стосовно надання об'єктивної і неупередженої інформації яро діяльність державних органів - засновників ЗМІ.

1.2.2. Телебачення

За експертними оцінками, електронні ЗМІ (телебачення, Інтернет, радіо) становлять лише дещо більше 11 % загальної кількості суб'єктів поширення інформації, однак за показниками охоплення населення та впливу на громадську думку значно переважають інші ЗМІ.

Головна перевага телебачення полягає в самій його природі: це "картинка", демонстрація рухомого відеоряду, який робить глядача свідком певної події. Не дарма кажуть, що "краще один раз побачити, ніж сім разів почути". Саме ця унікальна властивість надає телебаченню ні з чим незрівнянну емоційну силу. Поєднуючи зорові та слухові образи, показуючи події в динаміці, розвитку, телебачення є найбільш впливовим засобом сучасної масової телекомунікації. Спостерігаючи за розвитком подій на телеекрані, глядач ототожнює себе з очевидцями чи навіть учасниками подій. Таким чином досягається головний психологічний "ефект присутності", ідентифікації аудиторії з подіями, які зображуються. Це робить телебачення надзвичайно емоційним засобом комунікації, чий вплив межує з впливом на підсвідомість. Спрацьовує дивний для здорового глузду принцип: "Я бачив - отже, це правда!"

Порядок діяльності телебачення в Україні регламентується Законом України "Про телебачення і радіомовлення", який було розроблено відповідно до базового Закону України "Про інформацію". Технічно телевізійні трансляції здійснюються у трьох формах:

1) за допомогою частот, виділених для мовлення;

2) кабельних мереж (кабельне телебачення);

3) супутникових трансляцій.

Відповідно до Закону України "Про Національну раду України а питань телебачення і радіомовлення". Національна рада є єдиним державним органом, що здійснює видачу ліцензій телерадіоорганізаціям на всі види телерадіомовлення - ефірне, кабельне, проводеве (кабельне), супутникове і на ретрансляцію телерадіопрограм (передач), визначає порядок, умови, процедуру ліцензування, а також згідно із законодавством може залишати заяви телерадіоорганізацій без розгляду або відмовляти їм у продовженні ліцензії.

Порядок видачі ліцензій регламентується Положенням про порядок ліцензування телерадіомовлення, що було затверджене рішенням Національної ради.

З огляду на поширеність, доступність та популярність телебачення воно виступає найефективнішим засобом доведення інформації до широких верств населення. Така характеристика не могла залишитися поза увагою держави, яка зацікавлена в повному та своєчасному висвітленні діяльності її органів (бажано з привабливої сторони). Крім цього, у випадках виникнення надзвичайних ситуацій (стихійні лиха, техногенні катастрофи, оголошення війни) існує невідкладна необхідність доведення інформації до населення саме у такий спосіб.

Із цією метою ст. 27 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" передбачено обов'язок державних телерадіоорганізацій безкоштовно передавати офіційні повідомлення Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Конституційного Суду України на територію всієї країни, а офіційні повідомлення Верховної Ради АР Крим, місцевих рад народних депутатів, місцевих державних адміністрацій - на підвідомчу їм територію.

Телерадіоорганізації, незалежно від форм власності, не мають права відмовитися від поширення повідомлень про надзвичайні обставини. Право на використання телебачення й радіомовлення з цією метою належить органам і посадовим особам, які уповноважені приймати рішення в умовах надзвичайних обставин. Телерадіоорганізації також зобов'язані безкоштовно повідомляти рішення суду, що набрали чинності й містять розпорядження про оголошення їх через цю телерадіоорганізацію.

З огляду на значну роль телебачення у житті пересічного українця на нього також покладено пропагандистську та агітаційну функцію під час проведення виборів і референдуму. Контроль за дотриманням телерадіоорганізаціями вимог законодавства про вибори та референдуми стосовно передвиборної агітації та політичної реклами здійснюють Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Центральна виборча комісія України, окружні (територіальні) виборчі комісії, що проводять відповідні вибори чи референдуми.