Одним із засобів торгової агресії є демпінг – продаж в іншій країні товарів за цінами нижчими за собівартість. Найчастіше це призводить до розорення місцевих виробників, усунення інших конкурентів, що дозволяє іноземним фірмам установлювати монопольне панування на окремих ринках. Тому в таких країнах часто застосовуються антидемпінгові заходи. Проте, практика показує, що не завжди вони проводяться раціонально. Наприклад, якщо рівень технологій у різних країнах дуже відрізняється, то товари, вироблені при більш ефективній технології, будуть мати набагато нижчі ціни. Якщо до такого роду товарів застосовуються антидемпінгові заходи, то це буде означати обмеження конкуренції і заохочення застою у відповідній галузі економіки.
Міграція капіталу. Однією з основних форм економічних відносин у всесвітньому господарстві виступає міжнародна міграція капіталу, тобто розміщення за кордоном коштів, які приносять їх власникові доход.
Міграція (вивіз) капіталу здійснюється з метою більш вигідного його застосування за кордоном порівняно з даною (своєю) країною, тобто заради більш високої норми прибутку. Основними причинами вивозу капіталу є:
• 1) перенагромадження капіталу в даній країні, звідки він вивозиться (тобто утворення відносно надлишкового капіталу, який не знаходить собі високоприбуткового застосування);
• 2) незбігання попиту на капітал і його пропозиції у різних ланках всесвітнього господарства. Міжнародний перелив капіталу усуває ці диспропорції;
• 3) наявність у країнах, куди експортується капітал, більш дешевої сировини і робочої сили (тому економія на витратах виробництва приносить іноземному капіталові додатковий прибуток];
• 4) інтернаціоналізація виробництва. Це, по суті, головна причина. Перетворення підприємств різних країн у ланки єдиного міжнародного виробничого організму, побудованого на принципах ринкової економіки, що об'єктивно передбачає розширення свободи переливу капіталів у межах всесвітнього господарства. При нормальному розвиткові світової економіки від цього виграють всі країни, оскільки поліпшується розподіл і використання ресурсів у межах світової економічної системи. Отже, споживачі продукції всесвітнього господарства зможуть при менших витратах краще задовольнити свої потреби.
Як правило, у світовому господарстві немає країн, які лише експортують або тільки імпортують капітали. Звичайно одна і та ж держава і вивозить і ввозить капітал. Відмінність тут звичайно галузева, тобто зумовлена структурою економіки даної країни.
Розрізняють експорт:
• а) приватного капіталу;
• б) державного капіталу.
І перший, і другий капітал вивозиться у двох формах: а) підприємницький; б] позичковий (грошовій]. Експорт підприємницького капіталу означає створення на території інших країн підприємств, фірм, затрати на спорудження яких несуть іноземні власники. У залежності від ступеня реального контролю за діяльністю таких підприємств розрізняють прямі і портфельні інвестиції.
Прямі інвестиції забезпечують повний контроль над об'єктами зарубіжних капіталовкладень. Створювані заново або придбані функціонуючі підприємства є філіалами ("дочірніми підприємствами”) розташованої в іншій країні "материнської" фірми, яка утворює центр міжнародного виробничого об'єднання. Прямий контроль за господарською діяльністю іноземного підприємства тут забезпечує як повна власність на затрачений на нього капітал, так і володіння контрольним пакетом акцій. Утворені таким чином фірми, тобто ті, які мають центр в одній країні і багато філіалів в інших державах, називаються транснаціональними корпораціями (ТНК). За даними ООН, на початок 2000 р. у світі налічується Понад 65 тис. материнських ТНК і близько 850 тис. дочірніх компаній, на яких працює 75 млн. чоловік, які виробляють щороку продукції понад 6 трлн доларів.
Портфельні інвестиції утворюються шляхом придбання акцій іноземних підприємств у розмірах, які забезпечують право власності або контролю за ними.
У країнах СНД (співдружність незалежних держав) портфельні інвестиції здійснюються у формі спільних підприємств, у яких контрольний пакет акцій зберігається за національною державою або місцевими приватними фірмами. У такого роду змішаних підприємствах іноземний капітал приймає участь своїми фінансовими ресурсами, технологією, управлінським досвідом, торговими марками, рекламою, наданням послуг по реалізації продукції. Взамін він одержує належний йому прибуток, який вивозить із країни або використовує для інвестицій на місці.
Другою формою вивозу капіталу є експорт позичкового капіталу, який становить основу сучасної системи міжнародного кредиту.
В залежності від джерел коштів міжнародні позики виступають у формах:
• а) банкірських позик (ринок капіталів);
• б) комерційного кредиту (грошовий ринок для поповнення оборотних коштів).
Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові установи (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд тощо). Позичальниками (боржниками) можуть бути приватні фірми або державні органи. Часто кредитори вимагають страхування ризику і гарантії кредитів, наданих приватним позичальникам, з боку держави. В залежності від строків, на які надається кредит, розрізняють: довгостроковий (близько 10 р.), середньостроковий (2-3 роки) і короткочасний кредит (3-6 місяців, але не більше одного року).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економічної теорії» автора Кузняк Б.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми міжнародних економічних взаємозв'язків.“ на сторінці 4. Приємного читання.
