У країнах з ринковою економікою держава є власником багатьох підприємств і навіть цілих галузей. Досягається це шляхом будівництва підприємств на кошти держави, купівлі державою частини акцій монополій, націоналізації приватних підприємств. Так, в Англії державі належить 75% вугільної промисловості, залізничного транспорту, електроенергетики. У Франції 50% автомобілів випускається державними підприємствами. На долю держави приходиться 75% виплавки сталі. їй належить 75% доріг, електроенергетики, газового господарства. А всього у Франції частка держави в основних виробничих фондах країни становить 33%, Італії – 40%, Австрії – 37%.
Значну питому вагу державна власність займає у Німеччині, дещо меншу в Японії, ще меншу у США. В цілому доля держави в національному багатстві в країнах Західної Європи у 90-х роках становила 35- 40%, тоді як в США і Японії – 30%. Однак в США 40% землі належить державі, 58% – приватним особам і 2% – резерваціям. В капіталістичних країнах державними є більшість вузів, шкіл, лікарень, спортивних споруд. В руках держави зосереджені емісійні банки, ряд кредитних установ, військові об'єкти, адміністративні будинки.
Одним із видів державної власності є комунальна власність. Суб'єктами комунальної власності виступають місцеві органи самоуправління, а об'єктами власності – те майно, яке їм належить. Це житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства, заклади народної освіти, охорони здоров'я, культури, торгівлі, побутового обслуговування, виробничі підприємства, транспорт, дороги, система зв'язку, інформації та ін.
Які позитивні сторони має державна власність? Вона дає можливість сконцентрувати кошти в одних руках, швидко здійснювати капіталовкладення і вирішувати ті чи інші економічні і соціальні питання. Те, що не по силі або не вигідно приватному капіталу, вирішує держава.
Однак в цілому питома вага державної власності, як показує світовий досвід, хоч і значна, проте вона не є домінуючою. Чому? Справа в тому, що державна власність є менш прибутковою, повороткою, маневреною і більш забюрократизованою. Тому державна власність нерідко реприватизується або здається в оренду корпораціям, кооперативам, приватним особам.
Одним із прикладів може бути "Британська стальна компанія". До 1980 року вона належала державі. Економічне становище компанії з року в рік погіршувалось. Головна причина – низька якість продукції і складність її збуту. Тому постало питання приватизації. Держава запропонувала її працівникам викупити компанію за 65 млн. фунтів стерлінгів або погодитись на закриття компанії, оскільки попиту на її продукцію не було. Після нетривалих дискусій працівники через акції викупили фірму. Управління повністю перейшло до нового правління з участю робітників. Була запроваджена нова стимулююча система оплати праці. І через невеликий час справи настільки поліпшились, що курс акцій зріс у 100 разів. Фірма почала створювати свої невеликі підприємства різного виробничого напрямку по всьому світу, в результаті чого кількість працюючих зросла до 90 тис. чоловік. Зараз це одна із процвітаючих фірм.
У 1947 році в Англії був націоналізований автомобільний транспорт. За 20 років він також перетворився у низькоефективну галузь і знаходився на грані повного краху. Однією з причин було те, що держава надмірно регламентувала його роботу, в т. ч. які вантажі і клієнтів він повинен і не повинен перевозити. Ситуація докорінно змінилася на краще після того, як транспорт був переданий у приватні руки.
Досвід показує, що ефективність державних підприємств значно підвищується, якщо вони функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринкової економіки, а не бюджетних фінансувань і різного роду допомог.
У командній економіці державна власність є панівною. Так, у СРСР їй належало 9/10 усіх виробничих фондів країни. А якщо взяти до уваги, що кооперативна власність також фактично була одержавлена, то є підстави твердити, що тут монопольно існувала державна власність.
У колишніх соціалістичних країнах теоретично вважалось, що державна власність є загальнонародною власністю. Насправді вона скоріше виступала як власність того чи іншого міністерства, відомства, яке нею розпоряджалось і спрямовувало виробництво не стільки на задоволення потреб споживача, як на виконання плану. Причому ціною будь-яких затрат праці. Міністерства, відомства розпоряджались виробленою продукцією і доходами.
Недосконалість державної форми власності полягає в тому, що вона декларативно належить усім і конкретно нікому, реалізується вона вкрай незадовільно. Це обумовлено тим, що державна власність не викликає у працівника матеріального інтересу, зацікавленості у праці, не спонукає до підвищення ефективності виробництва, раціонального використання засобів виробництва, оскільки це не позначається на його оплаті праці, життєвому рівні.
Державна і одержавлена кооперативна власність породила відчуженість виробника від засобів виробництва, оскільки позбавила його права на управління виробництвом, права розпоряджатися створеним продуктом, доходом. У таких умовах власність на засоби виробництва втрачає свого справжнього господаря, а власність без господаря породжує адекватну форму господарювання – безгосподарність. Так, загальні збитки і непродуктивні втрати в народному господарстві України становили 38-40% валового національного продукту (без урахування екологічних втрат). Щороку гинуло половина промислової і сільськогосподарської продукції.
Неважко уявити, наскільки країна могла б бути багатшою, а люди могли б краще жити, якщо б позбутись усіх цих втрат. А їх можна позбутись лише тоді, коли працівник стане справжнім господарем на землі. Господар – це не тільки власник, але й генератор виробництва, він постійно прагне до високоефективної творчої праці, прогресу. В результаті цього змінюється психологія, поведінка людини, вона не лише прагне найбільш раціонально використовувати засоби виробництва, але і плоди своєї праці, що примножує багатство країни і є матеріальною основою життя людини.
У командній економіці надмірна система централізму стримує ініціативу, не дає можливості людині виявити свої знання, здібності, уміння, діловитість; формує інертних, слухняних виконавців вказівок, що надходять згори, не рахуючись з їх доцільністю, економічною обґрунтованістю, затратами праці і коштів. У таких умовах допускається марнотратство матеріальних засобів, недовикористовується головний елемент продуктивних сил – людина. Все це деформує власність на засоби виробництва, не дає можливості в повній мірі її реалізувати.
Це особливо помітно в сільському господарстві. Так, у колишньому СРСР зосереджувалось 80% світових чорноземів, працювало в сільському господарстві 27 млн. людей, на душу населення приходилось 0,8 га землі, і країна не могла себе прогодувати. В результаті цього кожна третя буханка хліба, кожний другий кілограм макаронів, цукру вироблялись і споживались з імпортної сировини. Це в повній мірі відноситься і до України, яка володіє 30% світових чорноземів, і також не в змозі повністю забезпечити себе продуктами. Якщо в Голландії один фермер годує 123 чоловіки, в США – 129, то в Україні – всього 10 чоловік. Не кращий стан в інших галузях народного господарства.
Тому і виникла потреба в роздержавленні власності, її приватизації, з тим, щоб вона була закріплена за окремими групами людей, колективами, особами і щоб їх доход знаходився в прямій залежності від того, як вони використовують цю власність. Тобто потрібна персоніфікація власності на рівні окремої особи, сім'ї, колективу, груп людей. Тому у всіх колишніх соціалістичних країнах пройшов процес роздержавлення власності – її приватизація. При цьому в більшості постсоціалістичних країнах приватизація була проведена досить успішно, тому й не спостерігалось такого обвального спаду виробництва й інфляції, як у колишніх республіках СРСР (за винятком прибалтійських).
Це обумовлювалося перш за все тим, що в колишніх народно- демократичних країнах і прибалтійських республіках "соціалізм" проіснував значно менше часу, порівняно з іншими республіками СРСР, і не встиг настільки деградувати, як в СРСР. Мається на увазі загальний рівень культури, порядність, чесність, професіоналізм, відношення до праці, власності, самостійність мислення. Це наочно видно на прикладі Німеччини. Так, у Східній Німеччині в ході приватизації значна частина підприємств дісталась "західним німцям". Чому? Тому що вони працелюбніші, діловитіші, ініціативніші, багатші, тобто зберегли ті риси, які формує демократичне суспільство і ринкова економіка, і які в значній мірі були втрачені "східними німцями", що прожили чотири десятиріччя при соціалізмі.
Наступним прикладом може бути Польща і Україна. В 1990 році ці країни виробляли на душу населення приблизно однакову величину (4400 доларів) валового внутрішнього продукту. В 1998 році показник у сусідів був утричі вищий, ніж у нас Якщо середньомісячна заробітна плата в Україні в 2012 р. склала 375 доларів, то у Польщі – 1150 долари. Такі відмінності обумовлені перш за все тим, що Польща пішла по шляху проведення глибоких економічних реформ у відносинах власності, тоді як в Україні вони довго імітувалися. Так, у 1992 р. замість 1008 об'єктів, що підлягали приватизації, практично було приватизовано всього 22, що становить 2,2% до плану. В 1993 р. програма приватизації була виконана на 5%, а в 1994 р. – на 28,4%.
Головною причиною незадовільного стану приватизації було небажання органів влади здійснювати цей процес. У наступні роки темпи приватизації дещо прискорились. Проте приватизація часто супроводжувалась "прихватизацією". Тобто носила здебільшого антинародний, клановий характер, через штучне доведення підприємств до банкрутства і продаж їх за безцінь або передачу державних пакетів акції у власність владної і провладної номенклатури. В результаті такої приватизації, нині власність в Україні поділена в такому співвідношенні:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економічної теорії» автора Кузняк Б.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Державна власність“ на сторінці 1. Приємного читання.
