Вартість виробленого товару складається з трьох частин:
• 1. вартості спожитих засобів виробництва (с);
• 2. вартості необхідного продукту (v);
• 3. вартості додаткового продукту (р).
Перші дві частини вартості (с + v) становлять витрати виробництва або собівартості продукції. Це те, що дійсно витрачає підприємець на виготовлення продукції. Адже він тратить кошти на сировину, паливо, електроенергію, здійснює амортизаційні відрахування, виплачує заробітну плату найманим працівникам, проводить відповідні нарахування (соціальне забезпечення, страхування).
Третя частина вартості продукту (р) становить прибуток підприємця. Таким чином, витрати виробництва складаються з с + V, а витрати суспільства – із с + v + р. Якщо витрати виробництва (с + v) позначити буквою К, то вартість товару (ВТ) складається з К + р. Різниця між витратами підприємства і вартістю товару становить прибуток (р). Отже, прибуток – це той надлишок, який одержує підприємець понад авансований капітал. Це те, заради чого підприємець займається бізнесом.
Витрати підприємства поділяються на постійні і змінні. До постійних відносяться ті, які не залежать від обсягу виробництва продукції: орендна плата за приміщення, сплата страхових внесків, комунальних послуг, амортизація, заробітна плата управлінського апарату, податок на майно.
До перемінних витрат відносяться видатки на заробітну плату, сировину, паливо, електроенергію. їх величина залежить від обсягу виробництва продукції. Постійні і змінні витрати разом взяті називають валовими витратами. Якщо валові витрати поділити на кількість виробленої продукції, то отримаємо середні витрати на одиницю продукції.
Між постійними і перемінними витратами мусить бути певна пропорційність, адже не можна довільно збільшувати обсяг виробництва продукції на одиницю постійного фактора (витрат), бо це може спричинити зниження ефективності виробництва, оскільки діє закон спадної віддачі. Так, при збільшенні чисельності працюючих на підприємстві обсяг виробництва продукції спочатку зростатиме, поки не буде повністю завантажене обладнання. Якщо й надалі збільшувати чисельність працівників, то обсяг виробництва не зміниться, а витрати на зарплату зростуть, що стане причиною збільшення витрат виробництва і зниження прибутку підприємства. Тому існують так звані граничні витрати виробництва, за межами яких одиниця продукції дорожчає.
Для того, щоб визначити рівень вигідності вкладеного капіталу, використовується такий показник, як норма прибутку (рі). Норма прибутку (рі) визначається шляхом поділу прибутку (р) на авансований капітал (с + v). Вона виражається в процентах (відсотках):
Якщо авансований капітал становить 100 тис. гривень, зокрема 80с + 20v, і приносить на рік 20 тис. гривень прибутку (80с + 20v + 20р),
Тобто, норма прибутку становить 20 відсотків. Це означає, що кожна авансована в бізнес гривня дає в рік 20 коп. прибутку. Це досить висока норма прибутку, якою цілком задовольняються сучасні підприємці в зарубіжних країнах, на відміну від наших “нових українців", які прагнуть за всяку ціну швидко розбагатіти. К. Маркс в "Капіталі" наводить слова англійського публіциста XIX ст. Т. Дж. Дейнінга, який писав, що капітал боїться відсутності прибутку чи зовсім маленького прибутку, як природа боїться пустоти. “Забезпечте 10 відсотків, і капітал погодиться на будь-яке використання, при 20 відсотках він стає жвавим, при 50 відсотках ладен зламати собі голову, при 100 відсотках він зневажає всі людські закони, при 300 відсотках немає такого злочину, на який він би не ризикнув хоча б і під страхом шибениці".
Маса прибутку (М) – це та сума прибутку, яку отримує підприємець від свого бізнесу. Вона визначається за формулою:
де K=c+v
У нашому прикладі М = 100 тис. грн. χ 20% = 20 тис. грн.
Від чого залежить норма прибутку? Норма прибутку залежить:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економічної теорії» автора Кузняк Б.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Витрати виробництва і прибуток. Норма і маса прибутку“ на сторінці 1. Приємного читання.
