Радянська економічна наука трактує економічну роль держави набагато ширше, ніж це роблять на Заході. Вважається, що держава повинна активно втручатись у процеси ціноутворення, здійснювати широкомасштабне планування, проводити жорстку централізовану структурну та інвестиційну політику.
Така позиція має своє історичне коріння. Починаючи з 30-х років XX ст., у нашій країні сформувалась так звана адміністративно- командна система, яка будувалася переважно на позаекономічних методах, у т.ч. на позаекономічному примусі до праці. Історичний досвід цієї системи показав її неспроможність вирішити завдання прискореного технологічного і соціально-економічного розвитку, абсолютне не сприйняття досягнень науково-технічного прогресу, всезростаючу неефективність в умовах переходу на інтенсивний шлях розвитку.
Коротко охарактеризуємо основні риси адміністративно- командної економіки (на прикладі колишнього СРСР):
• 1. Тотальна державна власність і ліквідація економічної відособленості підприємств – це стан повного одержавлення економіки, тобто будь-які види і форми господарської діяльності можуть здійснюватись тільки під жорстким державним контролем з повного регламентацією внутрішньогосподарської та іншої діяльності підприємств. У СРСР фактично і колгоспна власність, і підприємства споживчої кооперації були реально одержавлені.
• 2. Відомчий монополізм. Державне централізоване керівництво здійснювалось через міністерства і відомства, які повністю контролювали діяльність підпорядкованих їм підприємств. Це означає створення абсолютної, 100%-ої монополії і виключення будь-якої конкуренції товаровиробників однорідної продукції. Монополія виробників призвела До повного виключення економічних стимулів саморозвитку, породила стійку тенденцію до погіршення якості вироблюваної продукції і одночасного зростання цін в умовах постійного дефіциту.
• 3. Директивне планування. Воно носить жорсткий, адресний, командний характер, тобто зверху (з міністерства) за підприємствами жорстко розподіляються планові завдання, які стають законом для діяльності підприємств. Планування ведеться "від досягнутого", без усякого врахування реальних потреб суспільства; іншими словами, відтворюється тільки один варіант економічної структури суспільства, який колись був закладений у план. Така система надзвичайно консервативна і несприятлива до науково-технічного прогресу. Робота підприємства оцінюється лише за відсотками виконання плану, незалежно від реального задоволення суспільних потреб. Виникає так звана "фетишизація" плану.
• 4. Фондування ресурсів. Логіка адміністративно-командної системи передбачає, що під видані згори завдання (план) підприємство повинно одержати й необхідні ресурси, у т.ч. фінансові, а для цього необхідно всі наявні ресурси централізувати і розподіляти між підприємствами "по карточках". У цій системі гроші для підприємства практично нічого не варті – важливо, що на них можна, купити. А купити можна лише виділені ресурси ("фонди"). Унаслідок цього відбувається натуралізація господарських зв'язків.
• 5. Адміністративне ціноутворення. Оскільки підприємству зверху вказують (диктують), що виробляти і в якій кількості, то зверху встановлюються ціни на цю продукцію. Це адміністративні ціни: жорсткі, негнучкі, які не відбивають суспільно-необхідних затрат праці (вартість), не урівноважують попит і пропозицію. В цих умовах виробництво ряду товарів є збитковим або низькорентабельним. Унаслідок цього виникають цінові дотації, які різко збільшують витрати держбюджету. Для того, щоб урівноважити державний бюджет, у прибуткових підприємств забирається більша частина одержаного прибутку для покриття збитків нерентабельних підприємств. У результаті цього підприємства, які працюють добре, "годують" погано працюючих.
• 6. Бюджетне фінансування капіталовкладень. Підприємство розширює виробництво не за власний рахунок, а за рахунок безкоштовного державного фінансування капіталовкладень. Тому потрібно лише "вибити" відповідну суму і ресурси під неї.
Хто успішніше домагається капіталовкладень, той легше може виконати план. Про ефективність капіталовкладень тут ніхто не турбується – ні той, хто видав, ні той, хто одержав. І це не дивно, бо вони видають і одержують не своє. Тому в країні, з одного боку, росли "будови віку”, а з іншого – незавершене будівництво.
7. Лінійна система управління – це так званий бюрократичний централізм, побудований за принципом армійського командування. У цій системі влада розподіляється зверху вниз, а відповідальність – знизу вгору. Тому той, хто володів найбільшою повнотою влади, практично не ніс ніякої відповідальності за свої вчинки і постанови. Ті ж, на кому висів весь тягар відповідальності, не мали практично ніякої влади для вирішення проблем, які виникали.
Загальна характеристика цієї системи – це затратний господарський механізм, тобто адміністративно-командна система може дати якісь результати, лише "перемелюючи" величезні матеріальні, фінансові і людські ресурси з мінімальною віддачею. Ця система породила загальний дефіцит матеріальних благ, грошових коштів, кваліфікованих кадрів при загальному валовому зростанні виробництва. Тому виникла потреба переходу до ринкового господарства.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи економічної теорії» автора Кузняк Б.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Централізована командна економіка як особливий тип господарсько-політичної системи“ на сторінці 1. Приємного читання.
