Концепції виховання

Теорія і методика виховання

Аквінський (1226—1274). Звідси назва — томізм (Фома — Тотаз). Зусиллями Ватикану з середини XIX ст. томізм відроджено у формі неотомізму. Неотомізм як католицька філософія претендує на теоретичне осмислення проблем освіти і виховання від імені всього християнства. Неотомісти вбачають кризу сучасної цивілізації (особливо в царині духовності) у тому, що люди відійшли від релігійної моралі, порушили своє буття з Богом, дбають лише про особисті земні потреби. Прихильники неотомізму переконані, що поза вірою в Бога, поза релігією немає повноцінної моральності. Морально-духовне виховання ґрунтується на релігійній етиці. Тому й вихід людства, й окремої людини з "духовної кризи" прихильники неотомізму вбачають у поверненні в лоно релігії. Теоретики сучасної християнської педагогіки передовсім з позиції неотомізму трактують сутність сучасного виховання людини: "Виховання визначається як процес оцерковлення особистості. Оцерковити — значить освятити світлом віри все коло понять і практичного життя людини, покласти в основу життя не мету розвитку особистості, а мету спасіння людської душі. Спасіння не заперечує розвитку, але позбавляє його стихійної самоцінності <...>.

Оцерковити — навчити не лише жити по-християнськи, але й мислити по-християнськи, тобто звертатися за порадою передусім до вчення Церкви, а не до науки. Оцерковити — означає подолати розлад між думкою і почуттями, плоттю і духом, знаннями і вірою; знаходити повноту буття у світі матеріальному і світі духовному; не виправляти і формувати, а освячувати і переформовувати особистість у Дусі Істини й Любові".

На перший погляд у концепції неотомізму проглядається деяка крайність, спроба обмежити особистість рамками релігійних постулатів. Але в той же час, проаналізувавши історію розвитку і становлення релігії, релігійних вірувань, можна стверджувати, що релігія, по-перше, була і є певним оберегом морально-духовних цінностей людства. І, по-друге, релігія виявилася доволі життєздатним і дієвим соціальним інститутом широкого загалу людей. Наприклад, більшовики, прийшовши до влади в Росії, виходячи з марксистського твердження, що релігія — це опіум для народу, повели рішучу боротьбу проти всіх релігійних вірувань, знищували священнослужителів, руйнували храми, церкви, мечеті, синагоги та ін. Вождь російського пролетаріату Ленін категорично вимагав поголовно знищувати священнослужителів. У директиві від 9 серпня 1918 р., адресованій Пензенському губвиконкому, він писав: "Необходимо произвести беспощадный массовый террор против кулаков, попов и белогвардейцев. Сомнительных запереть в концентрационный лагерь вне города. Телеграфируйте об исполнении"1.

Послідовник Леніна Сталін продовжував руйнувати, знищувати релігію в СРСР. Тим самим руйнувалися духовні сили народів, які населяли країну. Але в роки Великої Вітчизняної війни (1941 —1945), у найбільш критичний період (1942 р.) а волі "вождя всіх народів" громадяни Радянського Союзу отримують дозвіл на відновлення діяльності релігійних громад. Навіть повернули з концентраційних таборів священнослужителів, які ще залишилися живими. Та це було лише невелике тимчасове послаблення. У другій половині XX ст. антирелігійний тиск в СРСР було відновлено. При цьому можновладці, знищуючи соціальні інституції, які опікувалися збереженням і примноженням духовних багатств громадян, проігнорували відому аксіому: якщо духовні сили нації вичерпаються, ніякий найбільш досконалий державний устрій не врятує її від краху. Нація має поповнювати свої духовні сили, черпаючи їх у культурі та релігії. Одним із чинників, який сприяв розвалу могутньої держави СРСР, було збіднення духовних сил громадян країни. Тому повернення людини за її бажанням у лоно церкви — важливий аспект духовного оздоровлення нації.

5. Монархічно-релігійна концепція була провідною у царській Росії та й інших державах з монархічним устроєм. У її основі лежать три постулати: служіння Церкві, Монархові і Вітчизні. Тому вся система виховання спрямовується на формування у громадян морально-духовних якостей, які б відповідали таким вимогам: слухняність, покора, сумирність, готовність принести себе в жертву Богові, Царю і Вітчизні.

Ось як визначена мета виховання в підручнику педагогіки того часу (подаємо мовою оригіналу):

"Очевидно, не счастие или польза, не общественные нравы, не умение жить на свете, не масса сведений (в чем ныне часто видят цели воспитания) должны составлять цель воспитания. Христианское начало любви, требующее делать других то, чего себе желают от других, указывают на эту цель воспитания, призванный проявить образ Божий делами мудрости, правды любви и святости, человек должен быть, по слову Божьему, совершен, как совершен Отец небесный: но должен содействовать водворению между людьми царства Божия, которое есть правда, радость и мир. В виду бесчисленных искушений жизни, он должен быть уготован на всякое благое дело. Разумный и добрый человек, вот незыблемая и бесспорная цель воспитания, как понимает ее и слово Божие, и здравый смысл народа. < ... > Педагогика требует воспитывать так, чтобы воспитанник, когда он придет в зрелый мир, нашел себя: 1) с духовной стороны — знающим доброе (цель ума), любящим его (для чувства) и имеющим достаточно сил совершить это доброе (для воли) и 2) с физической — свое тело послушным орудием духа"'.

Монархічно-релігійна концепція не сприяла розвитку демократизму, гальмувала формування вільної особистості, насаджувала тоталітаризм.

6. Тоталітирно-класово-партійна концепція лежить в основі організації суспільного життя громадян у тоталітарних державах (колишні Радянський Союз, фашистська Німеччина, Іспанія доби франкізму, сучасна Північна Корея та ін.). На її основі утверджувалася класово-партійна мораль без опори на загальнолюдські морально-духовні цінності, без урахування національних особливостей, природи людини.

Вождь російського пролетаріату В.І. Ленін, виступаючи в 1920 р. на ПІ Всеросійському з'їзді Російської комуністичної спілки молоді, говорив: "Усяку таку моральність, взяту з позалюдського, позакласового поняття, ми заперечуємо. < ... > Ми говоримо, що паша моральність підпорядкована цілком інтересам класової боротьби пролетаріату".

Наведемо приклади комуністичної моралі в дії. У відповідь на скаргу М.Ф. Андреєвої (актриси, комісара театрів і видовищ

Петрограда) стосовно арештів інтелігенції В.І. Ленін писав (подаємо мовою оригіналу. —Лет.): "Нельзя не арестовывать для предупреждения заговоров всей этой околокадетской публики. Преступно не арестовывать её. Лучше чтобы десятки и сотни интеллигентов посидели деньки и недельки. Ей-ей лучше (18 сентября 1919 г.)"1. Ось як закладилися фундаментальні принципи комуністичного тоталітаризму.

І ще один вияв "високої комуністичної моралі" вождя. Записка Ф.Е. Дзержинському (1877—1926) члену більшовицького уряду, голові Всеросійської надзвичайної комісії: "К вопросу о высылке за границу писателей и профессоров. Надо это подготовить тщательнее. Обязать членов Политбюро уделять 2—3 часа в неделю па просмотр ряда изданий и книг. Собрать систематические сведения о политическом стаже, работе, литературной деятельности профессоров и писателей. Поручите всё это толковому и аккуратному человеку в ГПУ... Надо поставить дело так, чтобы этих вредителей изловить и излавливать постоянно и систематически высылать за границу".

Ось така "мораль" комуніста-більшовика Леніна. Старанним його учнем в утвердженні комуністичної моралі був Й.В. Сталін, на совісті якого страшні репресії, голодомори. Лише один штрих до портрета апологета комуністичної моралі. У тридцятих роках минулого століття мільйони громадян кидали до концентраційних таборів. Особливо тяжкі умови були в Соловецьких таборах. Туди було заслано багато інтелігенції (письменників, поетів, акторів, учених). Через Соловки пройшли тисячі й тисячі представників української еліти. Щоб швидше "переробити" цей "людський матеріал", наглядачі придумували різні засоби і передовсім включення табірників у тяжку працю при поганому харчуванні. Навіть придумували своєрідні "посади". Зокрема була така посада як "ВРИДЛО" — абревіатура російською мовою — временно исполняющий должность лошади: запрягали людей у вози замість коней для перевезення дров, каміння, води та ін. На такій "посаді" свого часу мучився відомий український актор і режисер Лесь Курбас (1887—1942).

У рамках класово-партійної концепції загрозливого розповсюдження набув тоталітаризм, так зване "казармене виховання", яке зумовлювало морально-духовне знищення особистості. Цілеспрямована робота з соціальної селекції з метою "вирощення" нового виду людей — homo sovetikus зі психологією манкуртів, людей без власного "Я", слухняних гвинтиків гігантської машини, в якій цілеспрямовано і систематично здійснювався духовний геноцид.

Невимовний душевний біль з приводу "діянь" у дусі комуністичної тоталітарної моралі виразив відомий український поет Борис Олійник у вірші "Пагорб скорботи". (Під Лубнами на Полтавщині споруджено оригінальний пам'ятник жертвам голодомору 1932—1933 pp.)

7. Концепція національно-демократичного виховання. Ця концепція якнайповніше відповідає природі людини, її прагненню до вільного розвитку і повноцінного життя. В її основі лежать такі постулати: оволодіння загальнолюдськими морально-духовними цінностями, збереження і розвиток духовних надбань свого народу, поважне ставлення до інших народів, визнання влади законів, демократизм суспільно-громадських відносин, створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості з урахуванням її можливостей, інтересів і потреб.

У контексті національно-демократичного виховання в Україні прийнята Національна доктрина розвитку освіти, в' якій визначені програмні завдання в царині освіти і виховання. Зокрема в цьому документі зазначено, що освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності.

Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації та розвитку культури.

Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета — виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та вміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концепції виховання“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Розділ 1 ПЕДАГОГІКА - НАУКА ПРО ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Місце і роль педагогіки в життєдіяльності людей

  • Приклад низької педагогічної культури

  • Українська народна педагогіка, її місце у системі національного виховання

  • Етнопедагогіка. Народна педагогіка

  • Прислів'я і приказки українського народу

  • Казки

  • Балади

  • Народна пісня

  • Думи

  • Легенди

  • Педагогіка і релігія

  • З "Бесід священномученика Володимира, Митрополита Київського і Галицького" про причини поганого виховання у наш час.

  • Виховання справедливості

  • Виховання почуття соромливості

  • Розділ 2 МЕТА Й ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Генетична культура. Спадковість

  • Особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей

  • Темперамент

  • Холерик.

  • Меланхолік.

  • Особливості молодших підлітків холеричного типу

  • Особливості молодших підлітків меланхолічного тину

  • Завдання всебічного гармонійного розвитку особистості в умовах полікультурної освіти

  • Концепції виховання
  • Закономірності виховного процесу

  • Пріоритет загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей у змісті виховання.

  • Провідна роль сім'ї у вихованні дитини

  • Особлива місія праці в соціалізації особистості

  • Виховання особистості в колективі

  • Мотиви виховання у системі соціального становлення особистості

  • Розділ 3 ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ І ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ

  • Принцип природовідповідності

  • Принцип гуманності

  • Принцип індивідуальності та диференціальності

  • Принцип етнічності

  • Принцип культуровідповідності

  • Методи виховання

  • Совість

  • Групи непрямих вимог

  • Формування вмінь і звичок

  • Метод привчання

  • Метод змагання

  • Метод заохочення

  • Метод покарань

  • Метод вибуху

  • Особистість і колектив

  • Лідерство. Лідери

  • Стадії розвитку колективу

  • Питання теорії і практики розвитку колективу

  • Педагогічні засади оптимізації спілкування

  • Рівні спілкування

  • Мануальне спілкування

  • Стилі спілкування

  • Рівень сформованості вміння спілкуватися

  • Правила спілкування

  • Методична робота класного керівника

  • Методи вивчення учнів і учнівських колективів

  • Програма вивчення учнів і складання характеристики

  • Програма вивчення класного колективу і складання характеристики

  • Диспут – як форма позакласної роботи

  • Колективні творчі справи (КТС)

  • Ключова роль сім'ї у вихованні дітей

  • Батьківський авторитет у вихованні дітей

  • Спілкування класного керівника з батьками

  • Форми і методи роботи класного керівника з батьками учнів