Педагогіка і релігія

Теорія і методика виховання

Дослідження Святого Писання підтверджують думку, що в цих книгах занотовані основи морально-духовних цінностей, які мають характер загальнолюдських. Вони залишаються сталими, оскільки зумовлені тим спільним, що є в природі будь-якого суспільства незалежно від суспільного ладу, способу управління, релігійних чи політичних уподобань. Спільне в природі всіх людей багато в чому переважає відмінне між індивідами та народами, оскільки всі люди належать до одного виду, а отже, внутрішньовидові відмінності набагато вужчі від міжвидових. Тобто в природі будь-якого суспільства є загальна основа, зумовлена необхідністю людей у взаємодії.

Якщо ретельно проаналізувати сутність різних вірувань, зокрема монотеїстичних (іудаїзму, християнства, ісламу), то можна дійти висновку, що моральні аспекти у Торі, Біблії та Корані практично збігаються з основами загальнолюдської моралі, яка ґрунтується на засадах раціоналізму (неораціоналізму). Отже, можна стверджувати, що в основі життєдіяльності людини лежить система загальнолюдських морально-духовних цінностей, які доповнюються, збагачуються, урізноманітнюються людьми залежно від етнічної чи релігійної належності.

Серцевиною соціального розвитку окремої людини і соціальних, етнічних спільнот має бути морально-духовна ідея. Моральні цінності — це незаперечний визначальний "хребет" життєдіяльності людей, запорука порятунку суспільства від руйнації, катастрофи. Історичний досвід, аналіз розвитку людства свідчить, що пошуки різноманітних ідей у сфері національних особливостей, політичних постулатів, економічних елементів не дають бажаних результатів, а релігійні засади різних вірувань упродовж усієї історії людства підтвердили свою стійкість, об'єднувальну силу, життєдайність усупереч численним спробам витравити зі свідомості людей дух віри, підмінити її штучними, надуманими "вченнями". Це тому, що в основі релігійних учень лежить провідний стрижень — ідея моральності. Згадаймо так звані "нові вчення", які у XX ст. окремі теоретики під керівництвом двох тиранів тієї епохи Гітлера і Сталіна спробували насильно втілити в життя на теренах євразійських країн — націонал-соціалізм і комунізм. Реалізація цих антигуманних ідей принесла незчисленні страждання сотням мільйонів людей. Німецькі політики комуністичного кшталту кінця XIX — початку XX ст. звернулися до німецького імператора і прусського короля Вільгельма (1859—1941) з порадою "запровадити" в Німеччині соціалістичний устрій. Адже основоположники і розробники комуністичних ідей К. Маркс, Ф. Енгельс, Р. Люксембург, К. Лібкнехт та інші жили й працювали в Німеччині. Вільгельм відповів категоричною незгодою, додавши: "Для такого експерименту оберіть народ, якого не жаль".

З погляду сутності педагогіки як науки, яка займається вивченням людини, її розвитком і вихованням у широкому розумінні, гуманістичні ідеї і моральні принципи й настанови, закладені у православ'ї, можуть бути продуктивно використані у сфері виховання молодого покоління.

В історії української педагогічної думки можна виділити дві епохи — православну і гуманістичну. Православна педагогічна епоха пройшла у своєму розвитку три етапи: православна педагогіка середньовіччя, православна педагогіка часів перебування України у складі Російської імперії, відмирання православної педагогічної думки в радянський період. Ціннісною основою православної педагогічної епохи є теологічна (православна) педагогічна парадигма, яка будується на ідеалі служіння Богові. Епоха православної педагогіки характеризується домінуванням ідей беззастережної покори Богові, повного ігнорування особистісного начала в ім'я виконання Божої волі. Земне життя розглядається лише як приготування до вічного перебування у Царстві Небесному. Педагогічна свідомість головне завдання педагогіки вбачає в тому, щоб виховати вірних служителів Богу, рабів Божих. З моменту охрещення Русі, з 988 року школа і християнство протягом багатьох століть розвивалися у тісному взаємозв'язку. Князь Володимир, Ярослав Мудрий започаткували створення шкіл передовсім як засобу християнізації народу, насаджування і популяризації християнського світогляду. Перші школи, які виникли у X—ХТО ст. у Києві, Чернігові, Галичі та інших містах, мали на меті підготувати церковних служителів і навчити людей канонам віри та християнській моралі. Педагогічні погляди Давньої Русі були запозичені як з Ветхого, так і з Нового заповітів. З позицій нинішньої гуманістичної концепції виховання людини, в основі якої лежить антропоцентрична, особистісно орієнтована парадигма, видається абсолютно неприпустимим застосування каральної практики виховання дітей того часу. Педагогічний ідеал часів Давньої Русі ґрунтується на ігноруванні дитини як особистості, пригнобленні її природних виявів. Мета виховання, орієнтована на формування раба Божого, могла бути досягнута тільки насаджуванням страху, насиллям над дітьми. Тодішні педагогічні вчення рекомендували батькам не гратися з дітьми, не сміятися, а "нагинати шию їх", "трощити ребра", "частіше наносити рани" дітям у процесі виховання. Окрім тілесних покарань ефективними засобами впливу на дитину були пости, молитви, сповіді. Характерним і показовим для цього періоду є біблейський афоризм: "не залишай юнака без покарання; якщо покараєш його різкою, він не помре: ти покараєш його різкою і врятуєш його від пекла".

Водночас значна частина педагогічних ідей, заснованих на релігійних доктринах, є близькою і співзвучною гуманістичній парадигмі, і багато чого з постулатів православної педагогіки доцільно використовувати у виховній справі й нині. Яскравим прикладом може бути "Повчання Володимира Мономаха", адресоване дітям. Автор наставляє своїх дітей, керуючись як християнськими догматами, так і своїм життєвим прикладом. Він заповідає дітям дотримуватися таких важливих доброчинностей, як жалісливіть, співчутливість, прагнення допомогти ближньому, чесність, працелюбство, бажання творити добро. Великої уваги Володимир Мономах надає привчанню дітей до подолання життєвих труднощів. Він говорить також про відповідальність перед Вітчизною, про необхідність патріотичного ставлення до неї, про доцільність самопожертви за високі ідеали.

У "Повчанні Володимира Мономаха" є й основні постулати православного віровчення, і важливі педагогічні ідеї, співзвучні нинішнім гуманістичним поглядам на виховання людини. З одного боку, автор проповідує смирення, слухняність, підкорення старшим, любов до Бога, з іншого — він заповідає дітям жити за кодексом загальнолюдських цінностей, таких як гуманізм, патріотизм, чесність, працелюбство, почуття відповідальності за свої дії.

Переконливим свідченням доцільності застосування певних християнських постулатів у вихованні дітей можуть слугувати фрагменти проповідей митрополита Київського і Галицького Володимира (Василя Никифоровича Богоявленського, 1848—1918), який у лютому 1918 р. був розстріляний біля стін Київської лаври. У 1992 р. Архієпископським собором Російської православної церкви причислений до лику святих.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Теорія і методика виховання» автора Омеляненко В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Педагогіка і релігія“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО

  • Розділ 1 ПЕДАГОГІКА - НАУКА ПРО ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Місце і роль педагогіки в життєдіяльності людей

  • Приклад низької педагогічної культури

  • Українська народна педагогіка, її місце у системі національного виховання

  • Етнопедагогіка. Народна педагогіка

  • Прислів'я і приказки українського народу

  • Казки

  • Балади

  • Народна пісня

  • Думи

  • Легенди

  • Педагогіка і релігія
  • З "Бесід священномученика Володимира, Митрополита Київського і Галицького" про причини поганого виховання у наш час.

  • Виховання справедливості

  • Виховання почуття соромливості

  • Розділ 2 МЕТА Й ЗАВДАННЯ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

  • Генетична культура. Спадковість

  • Особливості анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей

  • Темперамент

  • Холерик.

  • Меланхолік.

  • Особливості молодших підлітків холеричного типу

  • Особливості молодших підлітків меланхолічного тину

  • Завдання всебічного гармонійного розвитку особистості в умовах полікультурної освіти

  • Концепції виховання

  • Закономірності виховного процесу

  • Пріоритет загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей у змісті виховання.

  • Провідна роль сім'ї у вихованні дитини

  • Особлива місія праці в соціалізації особистості

  • Виховання особистості в колективі

  • Мотиви виховання у системі соціального становлення особистості

  • Розділ 3 ПРИНЦИПИ, МЕТОДИ І ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ

  • Принцип природовідповідності

  • Принцип гуманності

  • Принцип індивідуальності та диференціальності

  • Принцип етнічності

  • Принцип культуровідповідності

  • Методи виховання

  • Совість

  • Групи непрямих вимог

  • Формування вмінь і звичок

  • Метод привчання

  • Метод змагання

  • Метод заохочення

  • Метод покарань

  • Метод вибуху

  • Особистість і колектив

  • Лідерство. Лідери

  • Стадії розвитку колективу

  • Питання теорії і практики розвитку колективу

  • Педагогічні засади оптимізації спілкування

  • Рівні спілкування

  • Мануальне спілкування

  • Стилі спілкування

  • Рівень сформованості вміння спілкуватися

  • Правила спілкування

  • Методична робота класного керівника

  • Методи вивчення учнів і учнівських колективів

  • Програма вивчення учнів і складання характеристики

  • Програма вивчення класного колективу і складання характеристики

  • Диспут – як форма позакласної роботи

  • Колективні творчі справи (КТС)

  • Ключова роль сім'ї у вихованні дітей

  • Батьківський авторитет у вихованні дітей

  • Спілкування класного керівника з батьками

  • Форми і методи роботи класного керівника з батьками учнів