Розділ «ЗУСТРІЧ З АМЕРИКАНЦЯМИ I КІНЕЦЬ ПОНЕВІРЯНЬ»

По молитві машеруємо ближче до шоси, що вела з Берліну до Пассаву. Вже добре розвиднювалося. Підходамо за п'ятсот метрів від шоси, чуємо, що по ній гуркотять танкетки, і моторизовані машини блокують шосу, щоб нам загородити дорогу. Сотенний каже до мене:

— Друже Соколенко, я, Лагідний і Залізняк підемо на шосу, щоб зголоситись до американців, а ви допильнуйте, щоб вояки розпалили вогні, помилися і привели себе до порядку. А ми йдемо до шоси. Не знаю, яка буде реакція в американців, але чекайте на наш поворот.

Вояки розпалили вогні, нагріли води: одні мились, другі голились і між собою жартували.

Наші вийшли на шосу. Одна автомашина стала, і американці зістрибнули з неї, прибігли до них, кричали "хендс ап" і забрали від них зброю. На той момент під'їжджає джіп, в ньому американський майор і цивіль. Наші стоять роззброєні. Цей цивіль підступив до наших і питає по-українськи:

— Ви є українські повстанці? Сотенний відповідає:

— Так.

— Де є решта вашого війська? — питає далі цивіль. Сотенний відповідає, що в лісі.

— Скажіть їм хай виходять.

Сотенний каже:

— Вони вийдуть тоді, коли ваші вояки віддадуть нам нашу зброю. Ми не є бандити, ми є вояки Української Повстанської Армії. Ми не прийшли з вами воювати, а хочемо здати зброю, як личить кожному воякові.

Цивіль звернувся до майора і переказав йому слова Громенка. Майор наказав повернути воякам зброю, прийшов до них, привітався, зміряв їх з гори вниз, запитав, котрий є командир відділу, Сотенний відповів:

— Я.

Біля них позбиралося багато американців і німецьких прикордонників, цілі військові колони затримались, бо цікаві були, що то за військо.

Цивіль сказав, щоби решта війська вийшла на край лісу, а Громенко відповів, що вояки миються і голяться. По якомусь часі Громенко підійшов і запитав мене, чи вояки вже впорались зі собою, і я відповів, що так. Наказ сотенного: "Виходити на шосу!". Перед виходом з лісу я казав воякам гідно себе репрезентувати перед американцями. Був це день 10 вересня 1947 року.

Виходимо з лісу рядком, доходимо до шоси де на нас чекає несподіванка. На шосі багато американського війська, німецькі прикордонники і багато німців-цивілів, які з цікавості прийшли подивитись, що то за військо ті бандерівці. Американський майор стоїть і приглядається на те мізерне військо — мундири обшарпані, але чисті, декілька вояків мали позамотувані онучами ноги, бо обуття подерлось.

Біля шоси роблю збірку в трьох рядах. Вояки скоро стали в ряди, гарно вирівняли їх, готові до наказу. Я даю наказ:

— Струнко! Направо до звіту глянь!

Вояки енергійно випростались і, мов шнурком хто потягнув їхні голови, звернулись направо, де стояв сотенний. Я скорим кроком підходжу до сотенного, звітую, що відділ готовий до його наказу. Сотенний підходить до відділу і вітається:

— Слава Україні!