Розділ «ЗУСТРІЧ З АМЕРИКАНЦЯМИ I КІНЕЦЬ ПОНЕВІРЯНЬ»

— Героям Слава! — відгукнуло вояцтво.

Сотенний дає спочинь. Знову "Струнко, до звіту глянь". Громенко підійшов до американського майора і передав йому відділ до його диспозиції. Майор подякував і сказав дати "Спочинь". Українець, що був в цивільному, все майорові перекладав. Наші вояки, хоч зморені голодом, виснажені, але гідно себе презентували. Як майор переходив біля них, то кожний підривався на "струнко", і майорові то дуже заімпонувало. Потім повернувсь до цивіля. Чули ми, що покликав його Джон, щось з ним поговорив. Джон відійшов до автомобіля, де сиділи їхні вояки, щось їм наказав, і джіп від'їхав.

Між часом майор розпитував про наш рейд: як давно ми залишили Україну, і куди був наш маршрут. В короткому часі джіп повертає і привозить папіроси для наших вояків. Майор сам особисто підходив до вояків і давав по пачці папіросів. При відборі папіросів кожний наш вояк підривався на "струнко". Майорові поведінка наших вояків дуже заімпонувала, він казав, що воював у Китаї і якщо б він мав таку сотню, то за місяць був би забрав цілий Китай.

Воякам кортіло закурити американського папіроса, але було заборонєно на збірці курити. Поки що зброї у нас не забрали. Під'їжджають автомашини. Джон каже, щоб вояки сідали на вантажні авто, і їх завезуть до касарень, де стаціонує американська частина. Нас, старшин, по двоє на джіпі, везуть на головну команду. Їдемо через місто Пассав. Мешканці міста повиходили на вулиці подивитися, що то за військо, бо газети по-різному нас описували.

Приїжджаємо на головну квартиру. Входимо, бачимо за бюрком сидить старшина (ранги не знаємо) і тримає ноги на бюрку. Коли ми увійшли, Джон зголосив прихід. Старшина встав з крісла, ми віддали йому почесть, і він зробив те саме і сказав спочити. Кличе до себе Джона, щось йому каже. Джон повертає до нас і каже, що полковник наказує нам скласти зброю.

Нелегко було нам складати зброю, яка кілька років була для нас побратимом. Розпасовуємо ремінці, складаємо на бюрко полковника, витягаємо з торбів гранати і також туди складаємо. К-р Громенко запитав, чи маємо віддати персональні посілості. Полковник сказав, що лише зброю. Мушу сказати, що полковник поводився з нами чемно, як зі старшинами.

Була то якраз обідова пора. Полковник сказав, щоби Джон завіз нас до офіцерського касина на обід, а по обіді привіз всіх на переслухання.

Приїжджаємо до касина, там стрічаємо багато американських старшин. Як увійшли ми до їдальні, всі старшини повставали, підходили до нас, подавали руки і просили сідати до столу. Для нас була то дуже зворушлива хвилина.

До столу американський майор і Джон засіли з нами. Як ми посідали за стіл, перед нами з'явилася фляжка лікеру. Лагідний, як побачив фляжку, сказав:

— Якраз нам того потрібно. Як вип'ємо по чарці на голодний шлунок, то будемо лежати на підлозі.

Ми були дуже скромні. Старшини запили з нами приязнь. На столах і перед нами з'явилася полумиска з харчами (якими, не пригадую). Хоч були ми голодні, як вовки, але дотримували фасону, бо на нас дивилися всі офіцери. По такому доброму обіді не хотілося вставати із-за столу.

По обіді ідемо на команду. Полковник на нас чекав. На команді була проблема: нас було чотири, а перекладачів — лише два, тож мусили ми чекати, щоб вони приїхали. За півгодини приїхали три перекладачі: два чехи і один українець. Моїм перекладачем був Джон.

Сам полковник був добре ознайомлений з нашою боротьбою і насамперед запитав, як довго ми воювали з німцями, як довго з більшовиками, чи одержували ми якусь допомогу іззовні, куди ми йшли і як довго, чим живились, чи натрапляли на якісь військові об'єкти в Чехії і в Австрії, які боєздатні є польська і чеська армії, чи добре озброєні, як ставилося до нас населення Словаччини, Чехії і Австрії, як багато ми мали бойових сутичок з чехами, а відтак в Австрії з більшовиками?

Головним його питанням було: з яким завданням ми прийшли на захід. Я старався йому коротко і влучно відповідати на запитання:

— Західний світ не цікавився боротьбою українського народу і боротьбою Української Повстанської Армії, а раніше, цього і не хотів знати. Захід вірив своїм союзникам-більшовикам, які своєю брехнею затаювали боротьбу українського народу, а у своїй пресі писали, що по лісах оперують малі бандерівські банди, які не мають ніякої політичної мети. Тому Головне командування УПА вислало свої бойові частини рейдом на захід, щоб довести перед західним світом, що УПА не була якоюсь бандерівською бандою, а була великою здисциплінованою армією під проводом підпільного уряду Української Головної Визвольної Ради і під керівництвом Головнокомандуючого генерал-хорунжого Тараса Чупринки. В рядах УПА борються не тільки українці, а також і представники інших поневолених Москвою народів. Всі наші з'єднання підпорядковані Головнокомандуванню.

Далі полковник питає, хто входив до уряду УГВР. Відповідаю, що до уряду УГВР входили всі політично-громадські діячі, без різниці, хто був яких політичних переконань, тобто, люди, яким була дорога Батьківщина.

Найделікатніше питання американського полковника було:

— Скажіть мені, колего, чия була УПА, Мельника чи Бандери?

Я так був заскочений тим питанням, що не знав, як йому відповісти. Цікаво було мені, чому він дає мені таке питання, але по хвилі відповідаю:

— УПА не була нічиєю власністю — ані Мельника, ані Бандери. УПА була всеукраїнською армією під політичним проводом УГВР і під командою генерала Тараса Чупринки. Але перші підрозділи УПА створила Організація Українських Націоналістів. З рядів ОУН вийшло багато старшин і підстаршин, а за Мельника в краю ми не чули.