Розділ «ЗУСТРІЧ З АМЕРИКАНЦЯМИ I КІНЕЦЬ ПОНЕВІРЯНЬ»

Виніс я тоді враження, що американці добре знали про Визвольну Боротьбу українського народу, лише були поінформовані. Прикро було почути від чужинця, що між українцями за кордоном немає взаєморозуміння, що партійні лідери більше керуються партійними амбіціями, ніж добром справи. Не має значення, хто створив УПА, але вона боролася як всеукраїнська армія, в склад якої входили патріоти різних політичних переконань, різних віросповідань. А найбільше в рядах УПА було юнаків без жодних політичних переконань, бо для них була дорога лише Батьківщина.

По моїй відповіді я запитав, чому полковник мене питає, хто створив УПА? Він відказав, що мельниківці кажуть, що то їхня організація створила УПА, а бандерівці також присвоюють собі право першості.

Наші переслухання тривали майже п'ять годин. Зближався вечір, і я думаю, що і полковник був перемучений. Тож він наказав, щоби Джон завіз нас до того касина, де ми були на обіді.

Коли ми приїхали до касина, нас приємно вітали американські старшини. Бачимо, що столи накриті і заставлені різними напоями. Вони приготували нам несподівану товариську зустріч. За столами сиділи старшини високих рангів із жінками. Ми були приємно вражені, бо не сподівалися такої зустрічі. Нас попросили сідати за столи. Одного капітана жінка була українкою. Вона дуже гарно говорила українською мовою, це нас теж дуже вразило. Капітан представив нас старшинам, тоді вони всі встали і піднесли чарки лікеру за наші подвиги. Старшинам також було цікаво почути про наш рейд, про те, як ми без ніякої допомоги іззовні і без зв'язку, після такого тяжкого і довгого рейду щасливо добилися до Німеччини.

Багато жінок (дружини старшин) були польками і говорили польською мовою. На обіді був також і майор, який нас перший зустрів, як ми вийшли з лісу. Під час обіду старшини закидали нас цікавими питаннями, як звичайно, тими, що військовиків цікавили.

По часі до нашого столу приступає мужчина в цивільному убранні, який говорив плинно українською мовою, присів біля столу, витяг з-під маринарки фляжку лікеру, ставить її на стіл і каже:

— Це є для вас від товариша-провідника Бандери.

Тим жестом ми були заскочені, бо не знали, що то за людина. В дальшій розмові він питає нас, в котрому місці ми перейшли кордон. Сотенний відповідає, що перейшли біля села Грінсбах. Незнайомець на хвилину застановився і сказав:

— Зле, може бути таке, що американці вас віддадуть більшовикам, будьте до того приготовані.

Як тільки це сказав, одразу встав і відійшов. По його відході нам якби хтось клин забив в голову. Вразу ж, тої хвилини наш гумор втратився. Ми застановлялися над тим, чи може таке бути. Відповідь була скора: все можливо, бо вони є більшовицькими союзниками.

Джон підійшов до нас і побачив, що немов щось сталося, бо ми не в такому гуморі, як були перед тим. Він запитав, що сталося? Може нас хтось із старшин образив? К-р Громенко запитав:

— Хто був той чоловік у цивільному убранні? Він нам казав що американці можуть нас видати більшовикам.

Джон відповів:

— Не слухайте того, що він говорив, він нічого не знає.

В той час підходить майор і питає, як ми почуваємося. Джон розповів йому, про того цивіля, який нам казав, що американці нас можуть видати більшовикам. Майор присів біля нас і каже:

— Я вам даю старшинське слово честі, що того не станеться. Я тут є командиром, і ви у моїх руках.

Сотенний сказав, що якщо б нас американці задумали видати більшовикам, то вдасться видати хіба наші трупи, бо ми всі би вчинили самогубство — про то знають всі наші вояки. Майор вдруге запевнив нас, що цього не станеться. Коли майор нас запевнив, що нас не видадуть більшовикам, наш гумор повернувся, і ми старалися бути веселішими, бо всі очі були звернені на нас.

Українка, жінки офіцерів, приступили до нас і попросили, щоб ми заспівали повстанських пісень, а вони нам будуть допомагати. Сотенний сказав:

— Ми маємо добрих співаків — наших вояків, які є в таборі. Якщо захочуть їх привезти, то вони гарно заспівають.

Американцям багато не треба було казати. Вони посилають до касарень авто. Касарні були недалеко, і за кілька хвилин привозять весь наш хор. Вояки були дуже задоволені. Як приїхали до касина, їх також гарно привітали, просили сідати і пригощатись.