Розділ «ЗУСТРІЧ З АМЕРИКАНЦЯМИ I КІНЕЦЬ ПОНЕВІРЯНЬ»

Наш партизанський хор почав гарно співати повстанських пісень. Жінки їх обступили і, хоч не знали тих пісень, але щось між собою гомоніли. Старшини слухали уважно і подивляли, що в наших вояків був надзвичайний гумор, як також сподобалася їм наших вояків поведінка. Опісля старшини обдарували наших вояків папіросами, чоколядами, лікерами. Вояки з чемності подякували, і їх відвезли до касарень. Ми зі старшинами і їхніми жінками гуляли майже до ранку. Як всі розходилися, то прощалися з нами на добраніч.

Ми ніколи не сподівалися від американців такої гарної зустрічі. Всі розійшлися, а з нами залишився Джон. Він запитав, як нам сподобалась гостинність офіцерів. Сотенний відповів, що ддя нас було великою несподіванкою, коли американські офіцери прийняли нас за приятелів. Джон каже, що вже пізно, і ми мусимо йти спати. Виходимо на перший поверх офіцерського касина. Джон відкриває кімнати і каже:

— Це ваші спальні, одна кімната на двох.

До одної кімнати пішли я і Залізняк, а до другої сотенний з Лагідним. Коли ми увійшли до кімнати, там було два ліжка, застелені білим накриттям, і великі пухові перини. Я подивився, і мені стало соромно лягати в таку білу постіль, бо в сорочках було повно приятелів. Три з половиною місяці ми не змінювали білизну, лише часом над вогнем витрясали приятелів. Я сягнув під сорочку і показав Джонові цілу купу. Джон засміявся і відповів:

— Не журися, завтра німка постіль змінить. Джон показав нам лазничку і каже:

— Отут викупайтеся, а я за кілька хвилин поверну.

Ми зі Залізняком викупалися, а тим часом повертає Джон, приносить нам чисту білизну, щоби ми перебралися. Джон з нами попрощався і каже:

— Я вас рано розбуджу, бо знаю, що ви помучені, то самі не пробудитеся.

Лягаємо спати, і не хочеться вірити, що це дійсність. Щойно вчора спали ми на чатинні, вбрані, а накривала нас темна ніч. А тут була постіль і перина, як гора. Ми заснули твердим сном. Тут не треба вже було виставляти забезпечення.

Здавалося, що ми щойно заснули, а тут Джон кличе, щоби вставати, бо час на снідання. Я встав і буджу Залізняка. Він підніс голову і знову ліг, але я його стягнув з ліжка. Він прочунявся, протирає очі і не може опам'ятатися, де він є.

Ми скоро зібралися, бо Джон на нас вже чекав у коридорі. Ідемо на снідання до того самого касина. Наше снідання було трохи запізнене. Всі старшини вже розійшлися до своїх занять, і лише нас четверо і Джон залишилися в їдальні. Скоро з'явилися німкені зі сніданням, і на стіл були поставлені: помаранчевий сік, якась каша, а відтак смажені яйця з беконом, білий хліб з маслом, а наприкінці — кава і солодке.

— Ну, пане-брате, як нас так тут будуть годувати, то ми не схочемо нікуди звідси йти, — казали ми.

По сніданні приїжджає авто, і ми знову їдемо на переслухання до головної квартири.

Того дня я мав перекладача німця, бо знав трохи німецьку мову. Увійшов я до кімнати, вдарив у дах по-вояцьки. Полковник, той самий, скоро підірвався і підняв руку до чола (як у американців заведено) і попросив сідати. Спочатку були питання: яку освіту я маю, як довго був я в УПА, чи був я членом ОУН і як довго, чому я вступив до УПА і як вступив, добровільно чи підневольно? Я старався давати відповіді коротко і влучно, бо секретар полковника мої зізнання писав на друкарській машинці.

Далі він питає:

— Які надії ви мали на вашу перемогу над більшовиками, ви ж добре знали, що більшовики — це дуже велика потуга?

Під кінець допиту було питання:

— Чому українці не люблять більшовиків і поляків?

Я дав йому коротку відповідь:

— Ти маєш свою власну хату, а хтось з вулиці приходить, тебе з твоєї хати викидає на вулицю і каже, що та хата не є твоя власність, а ти не маєш більше де жити.