Розділ 34. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

1. Поняття земель сільськогосподарського призначення

Землям сільськогосподарського призначення відведена окрема глава 5 розділу II чинного Земельного кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В ієрархії категорій земель, що визначені в ст. 19 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце, що підкреслює виняткову цінність земель сільськогосподарського призначення для України як для держави аграрно-промислового вектору розвитку.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Враховуючи відсутність законодавчих визначень понять, що є складовими сільськогосподарських угідь, та виняткову значимість земель сільськогосподарського призначення для нашої держави як бази сільськогосподарського виробництва і засобу забезпечення продовольчої безпеки держави є потреба розглянути складові сільськогосподарських угідь.

Отже, рілля (орна земля) - земельні ділянки, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників і теплиць. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасу худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Багаторічні насадження (багаторічники) - рослини, що живуть більше двох років. Багаторічні рослини можуть бути як трав'янистими, так і дерев'янистими. Трав'янистими багаторічними рослинами називають багаторічні рослини, наземні частини яких не дерев'яніють, як це відбувається у дерев і кущів, а дерев'янистими - решту багаторічних рослин. Тоді як дерева і кущі завжди багаторічні, трав'янисті рослини можуть також бути однорічними та дворічними.

Сіножаті, сінокоси - сільськогосподарські угіддя, рослинність яких систематично використовують на сіно, один з основних видів кормової бази. Рослинність сіножаті складається з різних видів багаторічних трав. Розрізняють сіножаті заплавні (їх заливають весняні води річок), суходільні і заболочені (їх найбільше на Поліссі); серед двох перших виділяють природні (не поліпшені) та поліпшені сіножаті..

Пасовища - сільськогосподарські угіддя, призначені для випасання худоби. Ділянка землі з трав'янистою рослинністю, де пасеться худоба, птиця. Розрізняють пасовища: суходільні, обводнені, болотисті, гірські та інші.

Перелоги - сільськогосподарські угіддя, які тимчасово не використовуються як базис для здійснення сільськогосподарської діяльності з метою природного оновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також особливо цінні землі, склад яких передбачено ч. 1 ст. 150 ЗК України, серед яких, зокрема, чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові грунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття.

Виходячи з вищевикладеного визначальними факторами, що впливають на особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, є склад земель сільськогосподарського призначення (ч. 2 ст. 22, ч. 1 ст. 150 ЗК України) та цілі використання земель сільськогосподарського призначення, перелік яких не є вичерпним (ч. 1 ст. 22 ЗК України).

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Особливе стратегічне значення земель сільськогосподарського призначення для внутрішньої безпеки України та як базису забезпечення економічної потужності держави обумовлює необхідність здійснення правового регулювання відносин, що виникають між суб'єктами при набутті земельних ділянок сільськогосподарського призначення на певному правовому титулі, їх використанні, охороні.

Норми, що визначають вимоги до суб'єктів, які можуть набути земельні ділянки сільськогосподарського призначення у власність чи у користування, визначають порядок набуття земель сільськогосподарського призначення у власність чи користування, а також правила використання земель сільськогосподарського призначення утворюють правовий режим земель сільськогосподарського призначення.

Відносини щодо набуття та використання земель сільськогосподарського призначення регулюються нормами Земельного кодексу України, законами України "Про особисте селянське господарство", "Про фермерське господарство", "Про землеустрій", "Про державну експертизу землевпорядної документації" та ін.

Цінність земель сільськогосподарського призначення для держави обумовлює особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, які проявляються у суб'єктному складі власників та користувачів земель сільськогосподарського призначення, зміст прав та обов'язків суб'єктів та порядку набуття земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність чи користування.

2. Особливості суб'єктного складу у відносинах власності та користування землями сільськогосподарського призначення