Розділ 29. Правове регулювання інвестицій у сільське господарство

1. Загальні правові засади формування аграрних інвестиційних відносин

Відомо, що для відродження й подальшого нарощування потенціалу АПК потрібні великі інвестиції. Адже потенціал агросектору - то не лише родюча земля і люди, котрі на ній працюють. Це також і основні засоби: обладнання, сільськогосподарська техніка тощо. Підраховано, що понад 90 відсотків цих засобів за останні 15 років виявились замортизованими, такими, що потребують термінової заміни. На це потрібно витратити щонайменше 400 мільярдів гривень. Тому, на жаль, український агропромисловий комплекс не є інвестиційно привабливим. Причин цього чимало. Це і нестабільність вітчизняного законодавства, і недосконалість судової системи, і часта зміна політики на рівні виконавчої влади, і нерозвиненість інфраструктури банківської системи, аграрного ринку, що не дає змоги контролювати ризики інвесторів, які прийдуть в Україну. Цей масив проблем треба якнайшвидше розв'язувати, залучивши до справи і політиків, і фахівців галузі. Дуже важливо створити в Україні умови для залучення інвестиційних ресурсів, адже нашим банкам нині важко надавати кредити через відсутнє забезпечення.

Статтею 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" Від 18 вересня 1991 р. інвестиції визначаються як сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей (ресурсів), які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект". Термін "інвестиції" походить від німецького слова, від латинського. У радянський період вживався термін "капіталовкладення" у розвиток народного господарства в цілому і окремих його галузей. Інвестиції розглядались як капітальні вкладення (довгострокові) в сільському господарстві, переробній промисловості, транспорті та в інших галузях АПК на відтворення, збільшення і вдосконалення основних фондів. Інвестиції здійснювали держави, колгоспи, інші кооперативні підприємства та організації АПК. Вони фінансувались за рахунок як власних, так і залучених (довгострокові кредити, позики) джерел. Операції зі здійснення інвестицій реалізувалися через Держбанк СРСР.

Основні засади інвестиційної політики в незалежній Україні були проголошені в інвестиційному законодавстві, прийнятому в 1992- 1993 роках. Державна інвестиційна підтримка спрямовувалась переважно в окремі напрями економіки, які є першочерговими. Серед них був і розвиток агропромислового комплексу. Інвестиційні правовідносини будувалися за такими принципами:

- послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

- збільшення частки власних коштів товаровиробників у фінансуванні інвестицій;

- перенесення центру ваги з бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

- використання бюджетних коштів переважно на реалізацію державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на структурну перебудову економіки, за адресним принципом;

- здійснення стимулюючої податкової політики;

- розвиток і захист внутрішнього інвестиційного ринку та Ін. На жаль, власники невеликих земельних ділянок і земельних паїв не стали і не могли стати господарями на землі, оскільки у них не було ні техніки, ні інших матеріально-технічних ресурсів, ні інвестицій на забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Уже тепер стало ясно, що перспективними та економічно вигідними можуть бути лише великі, потужні і технічно оснащені фермерські господарства та інші сільськогосподарські підприємства при залученні як державних, так і вітчизняних недержавних та іноземних інвестицій та при впровадженні нових технологій і селекційних досягнень, нових форм організації виробництва, при забезпеченні соціального розвитку села і підвищення рівня життя сільського населення.

Після проголошення незалежності України її економіка реформувалася з планово-регулюючої на ринкову. Адміністративно-командні методи капітального будівництва перебудовані на інвестиційну діяльність, на договірні форми інвестування, кредитування, спільної діяльності. Роль законодавства в умовах приватизації економіки зводиться до правового забезпечення принципів підприємницької діяльності, в тому числі у сфері внутрішніх і зовнішніх (іноземних) інвестицій, сприятливих умов для їх розвитку і захисту прав інвесторів та учасників-підприємців, які користуються інвестиціями, а також сприяння вкладанням інвестицій в ті галузі економіки і соціальної сфери, що принесуть відчутну віддачу для розвитку економіки і соціальної перебудови. Одним із напрямів є правове регулювання інвестиційної діяльності у сільському господарстві та в сфері соціального розвитку села.

Інвестиційна діяльність в аграрній сфері спрямовується на: відтворення основних фондів; на приріст матеріально-виробничих запасів; у розвиток сільськогосподарського виробництва; забезпечення енергетичними ресурсами; засобами захисту рослин і тварин; на підвищення родючості ґрунтів; меліорацію; зберігання готової сільськогосподарської продукції та її реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Організаційно-правове забезпечення інвестиційної діяльності в сільському господарстві здійснюється системою правового регулювання інвестиційних відносин, їх організаційно-правової побудови; визначення учасників відносин правового статусу суб'єктів-інвесторів та учасників; правового режиму об'єктів інвестування; змісту; форм і методів інвестиційної діяльності, гарантії прав інвесторів та інших суб'єктів інвестиційних відносин; відповідальності за порушення інвестиційного законодавства.

2. Поняття і зміст аграрних інвестиційних правовідносин

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність розглядається як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій, як широке залучення і використання вітчизняних та іноземних інвестицій у сільськогосподарському виробництві з метою одержання прибутку та в соціальний розвиток держави. Виходячи зі змісту цього Закону та інших законів, якими регулюються інвестиційні відносини, а також враховуючи наявність своєрідного предмета і методів правового регулювання відносин, які здійснюються в процесі інвестиційної діяльності, правовий статус їх суб'єктів, прав та обов'язків, характеристику об'єкта цих відносин, відповідальність за порушення інвестиційного законодавства можна погодитися з доцільністю введення аграрних інвестиційних правовідносин як самостійного інституту аграрного права.

Узагальнюючи різні поняття інвестиційного права, які є в юридичній літературі, надамо власне його визначення як системи правових норм, якими в результаті поєднання публічних і приватних інтересів регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі відносини з державного регулювання цієї діяльності з метою забезпечення інтересів держави, суспільства та особи.

У процесі сільськогосподарської діяльності здійснюються різноманітні інвестиційні відносини, що регулюються нормами різних галузей публічного і приватного права, зокрема аграрного, земельного, господарського, цивільного, фінансового, адміністративного, екологічного, трудового тощо. Багатоманітність інвестиційних відносин обумовлюється наявністю низки форм і видів підприємницької діяльності, в яку вкладаються інвестиції, великої кількості інвесторів, які вкладають майно і кошти в розвиток відповідних підприємств, об'єднань і галузей аграрної економіки та їх правового статусу, різних форм участі інвесторів у інвестиційній діяльності та способів вкладення і використання інвестицій, правомочності, можливостей, форм і напрямів використання результатів виробництва, розпорядження одержаним прибутком.

За напрямами використання інвестиції вкладаються в сільське господарство в цілому, яке є основною галуззю агропромислового виробництва, або в його окремі структури: у виробництво рослинницької і тваринницької продукції, її первинної переробки, підвищення її якості; транспортування, зберігання і реалізацію; забезпечення виробництва новими технологіями, селекційними досягненнями, сільськогосподарською технікою, пально-мастильними, енергетичними, матеріально-технічними і трудовими ресурсами; в організацію виробництва і надання маркетингових (управлінських та інформаційних) послуг та ін.

Предметом інвестиційної діяльності у сільському господарстві є суспільні відносини, які врегульовані спеціальними нормами аграрного права щодо вкладання інвестицій у сільське господарство, порядку та умов їх використання з метою фінансового та організаційно-правового забезпечення ефективного розвитку сільського господарства та отримання інвесторами та учасниками прибутку. Виходячи з багатоманітності форм інвестиційної діяльності суб'єктами інвестиційних правовідносин є інвестори, тобто особи, що вкладають інвестиції у сільське господарство; учасники, тобто виробники сільськогосподарської продукції, що отримують інвестиції і використовують їх у сільськогосподарському виробництві у порядку та на умовах, узгоджених між сторонами, з метою одержання відповідних передбачуваних результатів, зокрема прибутку чи соціальних результатів та інші учасники з метою отримання економічної вигоди як інвесторами так і учасникам, які використовують інвестиції.