Розділ 29. Правове регулювання інвестицій у сільське господарство

- зняття мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення при одночасному суворому обмеженні права власників цих земель на зміну їх цільового призначення та на заборону видобування корисних копалин (крім загальнопоширених);

- збереження обмеження і законодавче закріплення права однієї особи (фізичної чи юридичної) на набуття у власність земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення до 100 гектарів та без обмеження в довгострокову оренду на строк до 50 років без права передачі в суборенду, яку можна було б допустити як виняток у кожному конкретному випадку за наявності документально підтверджених поважних причин з дозволу власника і районної, міської, державної адміністрації на строк до 5 років у межах загального права на оренду земельної ділянки до 50 років.

- заборону відведення земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення під сміттєсховища та для зберігання радіаційно забруднюючих відходів, а також про заборону продажі ґрунту (гумусу) для вивезення його за межі України.

- встановлення заборони про переведення земель сільськогосподарського призначення до інших категорій земель;

- з метою усунення корупції у сфері інвестування у сільському господарстві встановити правило, щоб під страхом недійсності право на придбання земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення надавалося лише тим фізичним і юридичним особам, які беруть офіційне нотаріально посвідчене зобов'язання використовувати землі сільськогосподарського призначення тільки за цільовим призначенням не менше п'яти років, а право перепродувати такі землі через п'ять років - лише особам, які надалі будуть займатися виробництвом сільськогосподарської продукції.

Особливістю іноземних інвестицій є те що основними їх учасниками є іноземні інвестори. Іноземні інвестори - це спеціальні суб'єкти інвестиційного права зі спеціальним правовим статусом. Статтею 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. встановлено, що іноземні інвестори - це суб'єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України. До них належать: а) юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; б) фізичні особи-іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені в дієздатності;

в) іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; г) інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. Інвестиційна діяльність здійснюється, з одного боку, інвесторами, особами, що вкладають інвестиції, а з другого боку - учасниками, які використовують інвестиції. Такими учасниками (суб'єктами права) є юридичні особи у формі підприємства - організаційної форми господарювання. Ними можуть бути і фізичні особи, що займаються, як правило, підприємницькою діяльністю. Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у формі: підприємництва, що повністю належить іноземному інвесторові, філії та іншого відокремленого підрозділу іноземної юридичної особи або придбаного у власність діючого підприємства повністю.

Вони можуть здійснюватись також у формі: придбання не забороненого законом України нерухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; придбання інших майнових прав або ж господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції (ст. З Закону). Згідно зі ст. 7 вищезгаданого Закону для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності (ст. 7 Закону). До таких суб'єктів інвестиційної діяльності належать, у першу чергу, підприємства і фізичні особи, що зайняті в аграрній сфері України, що передбачається Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції від 15 травня 1992 р.). Отже, інвесторам, в т. ч. іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які мали б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та припиненню (ст. 19 Закону про інвестиційну діяльність). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Якщо в подальшому спеціальним законом України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом десяти років з дня набуття таким законом чинності на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій (ст. 8 Закону "Про режим іноземного інвестування"). Встановлено також, що суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані додержуватись державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України, а також сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

Об'єктом іноземного інвестування є іноземні інвестиції, до яких належать цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту (ч. 2 ст. 1 Закону).

Правове регулювання іноземного інвестування-в агропромисловому комплексі має певні особливості. Іноземні інвестиції в об'єкти агропромислового комплексу, належить розглядати як такі, що передбачають отримання прибутку або досягнення соціального ефекту інвестором та учасником інвестиційної діяльності в процесі сільськогосподарського виробництва чи інших видів агропромислової діяльності. Якщо інвестор особисто займається інвестиційною діяльністю, в т. ч. і виробництвом, то йому особисто належить і прибуток від господарської діяльності. Якщо ж виробництвом займається інший учасник інвестиційних відносин (фермер, сільськогосподарський кооператив, сільськогосподарське акціонерне товариство), який використовує вкладені інвестиції, то природно, що він також розраховує на одержання частини прибутку від інвестиційної діяльності. Питання задоволення майнового інтересу інвестором і тим учасником інвестиційної діяльності, який використовує інвестиції у господарській діяльності, вирішуються на підставі кредитного договору (ст. 1054 ЦК України), договору банківського вкладу (ст. 1058 ЦК України), договору про розподіл продукції від господарської (підприємницької) діяльності та інших договорів із суб'єктами господарської діяльності в інших формах, у т. ч. без створення юридичної особи та на основі придбання інших майнових прав.

Складнощі для участі в інвестиційній діяльності з іноземними інвестиціями виробників сільськогосподарської продукції, виникають, коли іноземними інвесторами є іноземні держави чи іноземні юридичні особи приватного права. Складнощі обумовлені тим, що суб'єктами одержання іноземних інвестицій в Україні та їх використання виступають підприємства, що займаються сільськогосподарським виробництвом чи постачанням сільськогосподарських засобів виробництва, механізації, хімізації, переробної промисловості, будівельної індустрії, енергетичних ресурсів. Кожний з них має свій інтерес для одержання іноземних інвестицій, у зв'язку з чим переважній більшості виробників сільськогосподарської продукції залишається мало шансів для отримання інвестицій. При цьому і серед учасників із числа виробників сільськогосподарської продукції іноземні інвестиції одержують, як правило, так звані приватні сільськогосподарські підприємства, більшість яких створені обманним шляхом керівниками чи спеціалістами колишніх колгоспів і колективних сільськогосподарських підприємств. І це за умови, що згідно зі ст. 4 Закону "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" усі форми господарювання в АПК мають рівні права на організацію виробництва, а ст. 9 Закону "Про фермерське господарство" містить спеціальний 111-й розділ "Державна підтримка фермерських господарств". Статтею 9 Закону встановлено обов'язок держави надавати допомогу новоствореним фермерським господарствам у період становлення та фермерським господарством з відокремленими садибами.

На підвищення чи зниження рівня привабливості іноземних інвестицій в сільське господарство України впливають такі позитивні фактори: а) наявність в Україні Закону "Про режим іноземного інвестування" та інших нормативно-правових актів; б) наявність в Україні великих площ родючих земель і кліматичних умов; в) багато дешевої робочої сили, великої кількості досвідчених спеціалістів сільського господарства; г) можливості виробляти і збувати конкурентоспроможну екологічно чисту сільськогосподарську продукцію і високоякісні продукти харчування; ґ) можливість вивозити на експорт і вигідно продавати вироблену товарну сільськогосподарську продукцію за межами України.

До негативних факторів належать: а) нестабільність законодавства щодо регулювання цивільних, господарських, аграрних і податкових відносин, яким визначаються гарантії пільг і переваг, що надаються іноземним інвесторам; б) невиправдане надання іноземним інвесторам пільг і переваг у здійсненні інвестиційної діяльності в обсягах, що перевищують обсяги пільг і переваг для вітчизняних інвесторів, і створення нерівних умов інвестування, які спричиняють шкоду державі і вітчизняним інвесторам.

До негативних факторів належать також неналежне врегулювання питань про вивезення виробленої сільськогосподарської продукції за межі України та про повернення іноземним інвесторам ПДВ. Непоодинокі випадки, коли окремі іноземні інвестори в процесі інвестиційної діяльності застосовують різні форми для незаконного викачування коштів, одержаних від сільськогосподарського виробництва з України і переведення їх до інших держав.