Розділ 29. Правове регулювання інвестицій у сільське господарство

Суб'єктами інвестиційних правовідносин, які вкладають інвестиції у сільське господарство, є держава, органи законодавчої і виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, іноземні держави, вітчизняні та іноземні юридичні особи, а також вітчизняні та іноземні юридичні особи, які заінтересовані у розвитку сільського господарства.

Держава як суб'єкт інвестиційних відносин в аграрній сфері здійснює їх правове регулювання, визначає інвестиційну цінову, експортно-імпортну політику, правовий статус інвесторів, у тому числі вітчизняних та іноземних, безпосередньо виділяє на інвестування сільського господарства бюджетні кошти, встановлює форми, порядок та умови їх використання та контролю за виконанням, структуру органів виконавчої влади, які займаються інвестиціями, встановлює їх повноваження, права та обов'язки, створює умови для розвитку аграрного і земельного ринків, вирішує питання щодо надання пільг як інвесторам, так і учасникам, в першу чергу, виробникам сільськогосподарської продукції, забезпечує нормальний інвестиційний клімат, гарантії прав інвесторів і виробників продукції.

Верховна Рада України як законодавчий орган і суб'єкт інвестиційного права приймає закони, якими визначається інвестиційна політика країни, в т. ч. в аграрній сфері, і якими регулюються інвестиційні відносини, що складаються в різних галузях економіки, закладає у Державному бюджеті України на відповідний рік розмір видатків для агропромислового комплексу та основні напрями їх використання, здійснює парламентський контроль за правильністю витрачання бюджетних коштів, виділених для інвестування сільського господарства.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує реалізацію інвестиційної політики, здійснює управління інвестиціями, використанням державних коштів, виділених у Державному бюджеті на розвиток сільського господарства.

Для здійснення інвестиційних програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування відповідно до ст. 21 Бюджетного кодексу України у формі дотації (субсидій), виділяються на розвиток цінової політики, аграрного ринку, на підтримку вітчизняних та іноземних інвесторів, на створення умов для раціонального використання вкладених коштів та одержання прибутку і на підтримку виробників сільськогосподарської продукції, які є учасниками інвестиційної діяльності, і, в першу чергу, на підтримку великих фермерських господарств і виробничих сільськогосподарських кооперативів, інших товаровиробників.

До суб'єктів інвестиційних відносин, які вкладають інвестиції у розвиток сільського господарства, належать також банки та інвестиційні фонди (наприклад, Аграрний фонд, страховий фонд, інші фонди); органи місцевого самоврядування; державні, комунальні і приватні юридичні особи, кредитні та інші фінансові установи.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" (ст. 5) визначає, що суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. При цьому до інвесторів належать ті суб'єкти інвестиційної діяльності, які вкладають власні позичкові і залучені майнові та інтелектуальні цінності в об'єкти інвестування.

До суб'єктів (учасників) інвестиційних відносин, які використовують інвестиції, належать виробники сільськогосподарської продукції. Вони можуть бути як інвесторами власних підприємств, так і одночасно виробниками сільськогосподарської продукції. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. У сільському господарстві учасниками інвестиційної діяльності є ті громадяни, які займаються сільським господарством, фермерські господарства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства, приватні сільськогосподарські підприємства та інші юридичні особи приватного права. Учасниками інвестиційної діяльності є також: юридичні особи публічного права, зокрема державні сільськогосподарські підприємства та їх об'єднання, науково-дослідні установи аграрної сфери.

Отже, в основу агроінвестиційних правовідносин покладена інвестиційна діяльність, яка проявляється в практичних діях громадян, юридичних осіб і держави, спрямована на вкладення та використання інвестицій в сільському господарстві. Оскільки інвестиційні правовідносини є неоднорідними, то залежно від стадії інвестиційного циклу виділяються такі їх види: правовідносини на передінвестиційній стадії; на стадії інвестицій-вкладення коштів; на виробничій стадії. Така класифікація видів інвестиційних правовідносин залежно від стадії інвестиційного циклу має право на існування і застосування. Проте можливі й інші форми класифікації видів інвестиційних правовідносин.

Інвестиційні правовідносини можна класифікувати також за критеріями сфери чи галузі економіки, куди вкладаються інвестиції, зокрема, в сільське господарство, промисловість, транспорт, соціальний розвиток села, за формами інвестиційної діяльності (внутрішніх, іноземних, змішаних), за формами фінансування (бюджетні, кредитні, матеріально-технічні вкладення тощо). Застосування певної класифікації видів інвестиційних правовідносин має значення для вивчення і з'ясування різних сторін інвестиційної діяльності та вжиття заходів для їх поліпшення і стимулювання законодавчого забезпечення.

Об'єктами інвестиційних правовідносин є, по-перше, інвестиції, тобто майно, в т. ч. основні фонди та оборотні кошти, які вкладаються у сільськогосподарське виробництво. До оборотних коштів належать: цільові грошові внески, цінні папери, науково-технічна продукція; об'єкти інтелектуальної" власності; менеджмент (управлінська діяльність). По-друге, об'єктами інвестиційних правовідносин є сфера підприємницької діяльності, в розвиток якої вкладаються інвестиції. Такими об'єктами в сільському господарстві можуть бути: сільськогосподарське виробництво - рослинництво і тваринництво, виробництво, закупівля сільськогосподарської техніки, транспорт, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, її зберігання, транспортування і реалізації. Названим законом (ст. 4) визначено, що об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти, в усіх галузях та сферах, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти, а також майнові права.

Отже, об'єктами інвестиційної діяльності в аграрно-правовому розумінні є майно, тобто перелічені матеріальні цінності і кошти, які вкладаються інвесторами і використовуються учасниками в процесі інвестиційної діяльності, що спрямовуються на виробництво продукції і розвиток сільського господарства з метою одержання прибутку чи отримання певного соціального результату. Законодавство не передбачає права інвесторів та учасників інвестиційної діяльності використовувати інвестиції на споживання (проїдання) чи погашення боргу, на вкладення їх в певні об'єкти сільськогосподарського виробництва.

В аграрній сфері об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, земельні ділянки, основні виробничі фонди, призначені для виробництва сільськогосподарської продукції та її первинної переробки, зберігання, транспортування і реалізації виробленої продукції, науково-технічні досягнення, прогресивні технології, паливні та інші енергетичні ресурси, хімічні засоби захисту рослин і тварин, підвищення родючості ґрунтів, грошові кошти і праця робітників і спеціалістів сільського господарства. Законом застережено, що забороняється інвестування в об'єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Агроінвестиційні правовідносини у сільському господарстві мають певні особливості порівняно з інвестиційними правовідносинами в інших галузях виробництва як такі, що пов'язані безпосередньо з землеробством, тобто з використанням землі як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції, інших природних ресурсів: води, робочої і продуктивної худоби, з урахуванням погодних, інших кліматичних умов, сезонністю виробництва, спеціалізації, виробництвом продукції строкового зберігання, в т. ч. швидкопсувної, що вимагає створення умов для її зберігання, транспортування і реалізації з особливостями сільськогосподарської (селянської) праці, із застосуванням особливостей її правового регулювання.

Наведене свідчить про наявність підстав для виокремлення інвестиційної діяльності у сільському господарстві в агроінвестиційну діяльність, а сукупність норм, якими вона регулюється, в окремий правовий інститут - інститут агроінвестиційного права в системі аграрного права і одночасно в аналогічний інститут інвестиційного права, який в нинішніх умовах формується. При цьому в аграрному праві перевага надається нормам аграрного права, що стосуються інвестицій, а в інвестиційному праві переважають норми інвестиційного права, які стосуються аграрної, в т.ч. сільськогосподарської діяльності.

Складний характер таких інвестиційних відносин свідчить про їх комплексність, про комплексне правове регулювання із застосуванням правових норм як аграрного, так і інвестиційного права, джерелом яких виступають нормативно-правові акти, що стосуються аграрної і одночасно інвестиційної сфери. У теорії права є аргументовані концепції про можливість комплексного правового регулювання суспільних відносин, що належать до єдиних джерел права або ж до їх регулювання нормами інших галузей права, зокрема до взаємного регулювання комплексних відносин нормами двох або більшої кількості галузей права. До таких належить і комплекс норм, які містяться в галузевих актах інвестиційного, аграрного, фінансового, господарського, цивільного законодавства, що стосуються регулювання інвестиційної діяльності. До них, наприклад, належать норми, що стосуються аграрних та інвестиційних відносин, які складаються між сільськогосподарськими підприємствами і підприємцями у сфері сільськогосподарського виробництва та інвесторами як учасниками відносин інвестиційної діяльності в цій самій сфері. Професор М. І. Козир як представник російської аграрно-правової науки розглядає норми основних та інших галузей права, якими регулюються аграрні відносини як норми з "подвійною пропискою". У наявності правові норми, що належать одночасно до основної і комплексної галузей права, якраз і складається одна з особливостей джерел інвестиційного і аграрного права як комплексних галузей права. При цьому акти основних галузей законодавства, якими регулюються аграрні чи інвестиційні відносини, не входять до складу відповідних галузей законодавства.

Ці особливості правового регулювання мають враховуватися при прийнятті законодавчих актів Верховною Радою України, що стосуються інвестиційної діяльності у сільському господарстві.

В цілому агроінвестиційна діяльність здійснюються на основі:

- інвестування, здійснюваного в сільському господарстві громадянами і недержавними юридичними особами;

- державного інвестування, здійснюваного за рахунок коштів із державного бюджету, та інвестування органами місцевого самоврядування за рахунок коштів державного (в порядку делегування прав) і місцевого бюджетів" а також коштів юридичних осіб, заснованих на державній і Комунальній власності;