РОЗДІЛ 5. ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ТЕРОРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Метою цього розділу є з'ясування тісного зв'язку терористичної діяльності з інформаційними процесами в суспільстві, залежності успішності дій терористів від діяльності ЗМІ, а також можливості використання терористами спеціальних інформаційних технологій - засобів і прийомів інформаційної війни.

Основною метою будь-якого теракту є, як відомо, зовсім не сам факт здійснення того чи іншого злочинного діяння (вбивства, руйнування, захоплення заручників) та його матеріальні збитки, а насамперед психологічний вплив на якомога ширшу аудиторію (залякування, привертання уваги громадськості, провокування до певних дій чи бездіяльності). Таким чином, тероризм - засіб психологічного впливу. Його головний об'єкт - не ті, хто став жертвою, а ті, хто залишився живим. Його мета - не вбивство, а залякування і деморалізація живих. Жертва - інструмент, вбивство - метод. Цим тероризм відрізняється від диверсійних дій, мета яких - зруйнувати об'єкт (міст, електростанцію) чи ліквідувати противника.

Цілі, подібні до терористичних, споконвіку переслідували й фахівці інформаційної боротьби, намагаючись застосуванням певним чином організованої інформації (комунікативні технології) залякати та деморалізувати вороже військо, посіяти в ньому розбрат, завоювати довіру мирного населення, спровокувати вияви незадоволення владою у ворожому стані. Отже, вже в давнину можемо виділити спільні риси цих двох способів боротьби, і насамперед це спільність мети - досягнення відповідного психологічного впливу.

Іншою спільною рисою тероризму та інформаційної війни є те, що вони базуються на так званій ідеї "малої війни". Суть її - досягнення максимального результату при мінімумі затрат. І терористичні акти, і спеціальні інформаційно-пропагандистські операції досить часто розглядаються як можливий шлях зрівняння можливостей під час протиборства сторін, одна з яких значно перевищує іншу потенційно.

Ще одним моментом, який споріднює ці явища, є їх тісна пов'язаність з процесами комунікації. Поки комунікаційна система суспільства залишалася слаборозвинутою, засоби масової інформації відігравали незначну роль, тероризм як, до речі, й інформаційна війна не мали широкого поширення. Ситуація змінюється в епоху капіталізму, коли процеси обміну інформацією і діяльність ЗМІ набувають принципово іншого значення. І для війни і для боротьби шляхом терору відкриваються широкі можливості.

Саме в другій половині XIX ст. у Росії та інших країнах Європи поширюється "мода" на революційний та інші види тероризму. Його ідеологи у своїх працях робили особливий акцент на інформаційному аспекті терористичної діяльності. Доктрина "пропаганди дією", яка була висунута анархістами в 70-ті роки XIX ст. зазначала, що лише терористичні дії можуть спонукати маси до тиску на уряд.

Інтерпретуючи цей лозунг "пропаганди дією", видатний ідеолог анархізму француз П. Брусе керувався тим, що друкована пропаганда є недоступною для більшості робітників і селян з причини їхньої неосвіченості, а відтак, саме бойовий акт є тим дієвим засобом, який приверне їхню увагу, змусить мислити. Якщо навіть сам по собі вів зазнає невдачі, то ідея, заради якої він здійснений, проникне в маси, буде жити в очах і обличчях людей, які кричали від захоплення під час його здійснення.

Аналогічні погляди на це мали і російські анархісти, І народовольці. Так, П. Кропоткін визначав анархізм як "постійне збудження за допомогою слова усного й письмового, ножа, гвинтівки і динаміту". Як засіб пробудження у населення людських почуттів визначав тероризм ідеолог народництва 70-80 років XIX ст. П. Ткачов. А один з лідерів "Народної волі" М. Морозов характеризував політичне вбивство як один з найкращих агітаційних засобів.

Тобто на цей період тероризм розглядався як найбільш дієвий інформаційно-пропагандистський засіб, що перевершує за своїми можливостями звичні на той час інформаційні засоби. Водночас є й дещо інший погляд на цю проблему. Так, нідерландський історик А Шмід вважає, що поява ідеї "пропаганди дією" стала можливою у зв'язку з саме технологічною революцією у засобах комунікації, яка припадає саме на цей період.

Зрозуміло в описуваний період застосування актів терору як засобу впливу на масову свідомість ще не могло дати значного ефекту а огляду на ще недостатній розвиток ЗМІ та порівняно незначну їх роль в організації інформаційних процесів у країні. Населення більше черпало інформацію з чуток, аніж з газет, та навіть за таких умов певного ефекту було досягнуто. В Москві, Петербурзі та в ряді інших крупних міст Росії частина населення була залякана діями бомбістів, в Іншої частини (особливо серед освіченої молоді) такі дії породжували цікавість до ідей революції і викликали захоплення, що призводило врешті до зростання лав терористів. Крім цього, після цілої серії вдалих замахів (імператор Олександр П, міністри внутрішніх справ Сипягін, Плеве, прем'єр Столипін) значна частина посадовців найвищого рангу російської імперії жила і діяла з острахом.

Уже в ті роки, хоч так би мовити "кустарно", поряд зі звичайною зброєю терористи починають використовувати "інформаційну", руйнівні властивості якої часом перевершували вибухівку, котрою начиняли народовольці свої бомби. З кінця XIX ст. у Європі час від часу поширювалися різні страхітливі повідомлення, які змушували обивателя тремтіти.

У 1890 році газети сповістили, що німецький терорист Йоганн Мост заволодів динамітом. Ця інформація посіяла панічні настрої на декілька років. Через 10 років причиною масових страхів стали отруйні гази, якими погрожували терористи. Особливий жах викликали чутки про озброєння терористів особливо модерним "нервовим газом". Інформація ж про те, що терористи готують бактеріологічну війну, спонукало Лігу націй створити спеціальну бактеріологічну комісію у 1920 році.

Але це були лише перші кроки використання провідниками тероризму комунікативних технологій для здійснення своїх задумів. Ситуація починає різко змінюватися з П пол. XX ст., коли, якщо брати до уваги концепцію А. Тоффлера, настає цивілізація третьої хвилі, в основу якої покладена саме інформація.

Світовий інтеграційний процес, який називають глобалізацією і який є породженням прогресу інформаційних технологій, суттєво вплинув на всі сфери суспільного життя. Тероризм не є винятком. "З якими б лозунгами не виступив терорист, він адепт і породження глобалізму. Основні заповіді глобалізації: 1) кожен має бути почутим; 2) має бути простір для висловлювань. Терорист той, хто вважає, що Його не слухають і з ким не рахуються в комунікації і на практиці. Тому він бере слово і весь світ "гласності" прямує до нього. Тероризм сьогодні - як художній твір, як шоу, як картина. Він твориться пере, об'єктивами сотень-тисяч фото- і кінокамер. Він тільки там і можливий, де є ці камери і ця гласність".

У силу своїх професійних особливостей працівники ЗМІ, так чи інакше, самі сприяють діяльності терористів. Зрозуміло, це вони роблять не навмисно, а переслідуючи свої, зовсім інші цілі, наприклад, добуваючи і надаючи аудиторії сенсаційну інформацію. Ринок у су" часному суспільстві диктує умови того чи іншого поводження фахівця, який прагне з найбільшою вигодою продати результати своєї праці (товар). Для працівника ЗМІ таким товаром є інформація, але не будь-яка, а саме та, якою найбільше зацікавлений її споживач.

Як свідчать численні соціологічні дослідження, однією із найпопулярніших рубрик у телевізійних і газетних репортажах є кримінальна хроніка. Оскільки це тема підвищеного рівня цікавості, то автори репортажів намагаються перевершити один одного у виявленні деталей, біографій злочинців, роздмухуванні ажіотажу навколо того чи іншого випадку. Один "гучний" злочин, як правило, багаторазово повторюється ЗМІ. Внаслідок таких дій навколо резонансних злочинів і окремих злочинців формується специфічна соціально-психологічна атмосфера, що у психології зветься "ефектом ореолу".

Така ситуація вже декілька десятиліть успішно експлуатується терористами. Хоча справедливіше буде сказати, що між ЗМІ й терористами спостерігається певний симбіоз: "Терористи постачають на ринок інформації пролиту ними кров та інші хвилюючі події, які заповнюють головні сторінки газет, а ті взамін слугують рупором тероризму і безкоштовно роблять йому рекламу". Деякі вчені дійшли категоричного висновку: тероризм виник разом зі ЗМІ і пов'язаний з ним нерозривно.

Якщо журналісти роблять рекламу терористам неумисно, то останні розглядають її як одну з цілей теракту, хоча перед громадськістю терористи намагаються постати насамперед як виконавці певного надзавдання: зміни існуючого ладу, створення національної держави, помсти за кривду співвітчизникам тощо. Але насправді сам теракт не призводить до досягнення цілей. " Часто це лише привід для демонстрації терористами своїх вимог і можливостей. Слідом за самим терактом, зазвичай, його організатори, натхненники, пособники і виконавці, публічно "беруть відповідальність" за його здійснення! оголошують, в ім'я чого здійснено теракт, а також іноді умови припинення подібних актів. Тим самим, навіть не досягаючи яких-небудь

значних, головних цілей, вони досягають цілей проміжних: організація стає більш відомою і "авторитетною", про неї говорять, з нею починають рахуватися. Саме такою "рекламною" логікою керувалася, наприклад, есерівська партія в Росії, за вказівкою якої усі акції Бойової групи партії включали свого роду "підпис" (ініціали "БГ" на кинджалі, дверцятах карети тощо). Заради подібної "реклами" терористи часом поспішають "взяти на себе відповідальність" навіть за не здійснювану ними акцію".