Розділ «48»

Я ХОТІЛА, щоб це було брехнею.

Я хотіла вірити, що Ситна обдурила мене.

Але з якого боку я не дивилася на цю ситуацію, я не могла їй не вірити. Я не могла переконати себе в тому, що це задумав не Тайрус.

Я аж ніяк не добра душа. Я давно змирився з тим, що коли стану на обраний путь, мої руки будуть у крові...

Я повинен жити із цим тягарем, Немезідо, що я і зроблю. Я житиму із цим.

Тайрус міг жити з кров’ю невинних на руках. Він відмовився принести мене в жертву. Я була єдиною річчю, яку він не хотів втратити. Тож...

Тож...

Це було ось чим. Щось, чим він був готовий пожертвувати.

Тепер Сайдонія лежала на ліжку. Я обгорнула її простирадлом Елантри і закрила її темні очі. Її шкіра була холодною. Вона стала попелястого кольору, і я довго дивилася на неї, намагаючись зрозуміти, як Донія, котра завжди дивилася на мене очима, сповненими життя, може лежати переді мною нерухомо, як воскова фігура.

Я зайшла в душ і змила кров Елантри. Потім одягла одну з її суконь. Не варто привертати до себе увагу, розгулюючи по «Валор Новус», зі слідами кровопролиття.

Справжнє кровопролиття було попереду.

Туман застелив мені очі, коли я зайшла під склепіння небесного куполу й пройшла крізь натовп людей, які поверталися з Великої Геліосфери. Я змусила себе пригадати Невені та її попередження, яким я так легко знехтувала.

Тайрус може бути ворогом твого ворога, але він усе одно залишається Домітріаном. Ніколи не довіряй їм. Жодному з них. Це родина вбивць і брехунів. Можливо, він і не відкрив ту ампулу із Розчинним Туманом, але він все-таки приніс її із собою. Про що це говорить?

Він приніс Розчинний Туман, знаючи, як це небезпечно, тому що усвідомлював силу погрози, силу відвернутої смерті. Він був достатньо розумним і далекоглядним, щоб не викинути ампулу і не залишити її на кораблі.

А потім, коли ми злітали з поверхні Люміни, він поцілував мене... Біль пронизав мене, як від смертельної колотої рани.

Олія для помазання повідала мені всю правду. Я занадто поважала Тайруса, щоб повірити, ніби він здатний на подібну помилку, щоб повірити, ніби він міг випадково розкрити свої почуття до мене... повірити, ніби він міг випадково розказати Елантрі, якою отрутою скористатися.

Моя голова розколювалася, і вогні навколо ніби пливли. Я дійшла до приймальної зали якраз, коли звідти вийшла Сигна. Вона зловила мій погляд, але пройшла повз, навіть не привітавшись. Замість того вона відвела вбік кількох найманих працівників Домітріанів, які чекали біля дверей.

Діаболіки Імператора також не охороняли дверей.

Сигна розчистила для мене шлях, але я не розуміла, чому вони відсутні. Я ввійшла до приймальної зали. Коли мої очі звикли до напівтемряви, я побачила, як вони всі — Тайрус, Дівайні, Салівар, Рандевальд — їдять і п’ють поміж парів, що повільно пливуть навколо них. Хезерд й Енгвіш завмерли біля дальньої стіни.