Розділ «46»

Ярема раптово втратив усю силу — вона зникла разом із Зоряною. Лють переповнювала його настільки, що не міг ні спати, ні їсти, ні думати. Почував себе обдуреним і обікраденим. А найстрашніше — не розумів, що діється... Втратив контроль над подіями, і безсилля так зализало враз утомлене тіло, що уявляв себе мокрим, тільки народженим бичком, що трясеться на кволих ніжках, і мутними очима, повними приреченості, шукає захисту... Шукає корови, мами... А та, щаслива, лиже його безперестанку, і бичок заспокоюється... Як давно це було!.. Ярема в дитинстві не раз допомагав батькам «тягнути теля» — тепер сам був телям, якого витягнули зі звичного життя, де йому було затишно і безпечно, де був статус, достаток, повага, де мав силу, володіння якою робило його надлюдиною, бо повелівав він усіма, як хотів, коли хотів і скільки хотів... Все це коштувало крапельки крові на папері, титанічної, але чого гріха таїти, в насолоду праці і мало закінчитися вічністю...

Цікаво, чи вчитель звідтам бачить, що діється з його справою життя? Якщо так, то він злий, як дідько, і краще не попадатися йому під гарячу руку.

З бойні майже не вилазив. Чим більше пив крові — тим ставав агресивнішим. Нещасний водій, єдиний, що залишився після «великої чистки», спричиненої нападом Безрукого, вже тричі звільнявся, але тричі Лавник щедро підвищував зарплатню, і гроші заставляли водія ще трішки потерпіти... Заради дітей...

Суддя розумів, що зовні, фактично, все залишилося як і було. Він мав гроші, мав посаду, мав зв'язки. Живи і не гріши!.. Але нутро не давало — пустка так завивала, як пес перед смертю господаря... А ще він був переконаний, що сила просто так не зникає. Щоб зникла сила, на неї потрібна ще більша сила!..

Хто така Зоряна?.. Хто?!. Хто?!. Хто... — пульсувало в голові вдень і вночі без перепочинку. Це було не питання, це був нещадний кровопивця, захланний і байдужий до всього на світі, якого породила диво-жінка... Хіба не можна було зразу зрозуміти, що справжні жінки не можуть з першого погляду вабити аж до втрати голови?.. Хоча чим зрозумієш, коли голови вже немає — запхалася під спідницю й нічого звідтам не бачить... Телепень... Нехай тільки попадеться вона в Лавникові руки!

До відьми зі слідчим помаленьку почав вертатися глузд, гіпнотизер теж відчутно ожив, повернувся в Україну тупий очкарик. Бабка мовчить, як партизан, відмовилася від дарунків... Все рушиться...

Лавникові нічого більше не залишалося, як крок у крок слідкувати за Безруким. Може, той знайде клієнта або Зоряну, і в останню мить удасться вигризти в нього перемогу. А що... Всяке буває... Смішний неотесаний каліка виявився сильнішим за нього. Чому?! «Хто» і «чому» були найгидкішими словами в світі.

Вперше поїхав у село на могили батьків. Напився там до чортиків і виплакався на декілька життів наперед. Або віддавав борг за попередні. Позліталися люди, притягнули священика, щоб той вигнав з нещасного нечистого. Священик постояв, подивився, потупцював ногами і відмовився. Чому — не пояснював. Водій, не без допомоги декількох спритних бабусь, ледве дотягнув Ярему до машини. Лавник пручався і чіплявся за хрести — хотів залишитися на цвинтарі. «Це моє! — верещав. — Смерть — моя стихія!»

Двоє скоцюрблених стареньких стояли збоку і мокрими очима дивилися на здурілого чолов'ягу. Це були батьки Яреми. Вони були живими. Просто дуже, дуже давно померли для нього... І написали листа про це блудному синові від імені сусідів... Наївні, думали — примчить...

Під могильними плитами їх ще не було. Але син не заслужив це знати...

Г

Завтра мала бути вона. Марічка — відьма... Ні!..

Прийшло ціле місто. Подивитися, як летить голова любки... Дзуськи. Кат зник. Страту перенесли. Знайшли ката в підземеллі ратуші з відрубаною рукою. Блідого, наче привид.