Розділ «5. Десмургія»

Пов'язка Дезо – складна перехресна бинтова (іноді гіпсова) пов'язка на плечовий пояс і грудну клітку. Її використовують для іммобілізації при переломах ключиці і плечової кістки та вивихах плеча. Вона фіксує плече і передпліччя до тулуба і створює тягу за плечовий суглоб і дистальний уламок ключиці за допомогою ватного валику, що розміщений в пахвовій ділянці. Пов'язку розробив французький хірург П'єр Жозеф Дезо (1738-1795).

Підготовка. Положення хворого – сидячи лицем до медпрацівника. Перед накладанням пов'язки потрібно оглянути пахвову западину, припудрити її тальком і вкласти ватно-марлевий валик для відведення плеча, абсорбції поту і попередження мацерації шкіри. Потім руку згинають у ліктьовому суглобі під кутом меншим за прямий, притискають до тулуба і трохи переміщують вперед. Кисть при цьому має опинитись в проекції великого грудного м'яза на протилежному боці. Для пов'язки Дезо потрібно не менше 3-х широких бинтів.

Техніка бинтування. На початку бинтування роблять два закріплюючих тури через переднюю поверхню грудної клітки, плече на стороні ушкодження, спину і пахвову западину на здоровому боці. Бинтувати починають від здорового до ушкодженого по передній поверхні грудної клітки. Спіральними низхідними турами руку прибинтовують до тулуба (по мірі наближення бинта до ліктьового суглобу, тим тугіше його натягують. Далі бинт ведуть з боку здорової пахвової западини по передній поверхні грудної клітки вгору у діагональному напрямку на ушкоджене надпліччя, звідти по задній поверхні паралельно плечу спускають бинт під лікоть, підхоплюють передпліччя знизу і косо спрямовують бинт по передній поверхні грудної клітки, знову піднімають його до пахвової западини на здоровому боці. Звідси бинт спрямовують .косо по спині на ушкоджене надпліччя огинають його і спускають по передній поверхні плеча під лікоть. З під ліктя бинт ведуть косо по спині у пахвову западину на здоровому боці, а звідти по передній поверхні грудної клітки на надпліччя ушкодженого боку, перегинають через нього і знову спрямовують вздовж плеча під лікоть (Рис. 1.23). Роблять 3-4 таких обороти, прагнучи повністю фіксувати плече, охопити передпліччя на всьому протязі, зап'ястя. Завершують пов'язку двома закріплюючими турами через передню поверхню грудної клітки, ушкоджене плече і спину.

Кінець бинта прикріплюють до попередніх турів булавкою. Якщо пов'язку накладають на тривалий термін, тури бинта прошивають.

Рис. 1.23. Послідовність турів бинта при накладанні пов'язки Дезо (за Г.С. Юмашевим)

В сучасному варианті пов'язку типу Дезо накладають використовуючи стандартний бандаж (Рис. 1.24)[1].

Поворотну пов'язку (fascia recurrens) накладають на голову, куксу кінцівки коловими ходами, що проходять через лобову і потиличну ділянки або біля основи кукси кінцівки, де закріплюють кінець бинта. У сагітальній площині проводять перегин бинта і спрямовують його хід у косому напрямку так, щоб на бічній поверхні він міг покрити коловий хід на 1/3 його ширини. Дійшовши до протилежної сторони, роблять другий перегин, після чого коловим ходом закріплюють попередній хід, при цьому знову роблять перегин і, проходячи в косому напрямку, покривають бічний хід на ½ ширини бинта. Дійшовши до колового ходу, роблять перегин і коловий закріплюючий хід. Отже, чергуючи зворотні ходи з коловими, поступово покривають усю опуклу частину голови або кукси (рис. 1.25).

"Чепець". Заготовляють шматок бинта, який за довжиною перевищував би обвід голови (через тім'яну ділянку і підборіддя). Середню частину смужки бинта прикладають до тім'я, а кінці, що проходять спереду вушних раковин, тримає біля підборіддя потерпілий або помічник. Двома-трьома турами бинта, що проводять навколо голови, смужку закріплюють. Після цього, дійшовши до одного з кінців смужки, що звисає, проводять бинт навколо нього і, спрямовуючи його від однієї вушної раковини до другої, покривають усю опуклість черепа. Кінець бинта фіксують до смужки, що звисає, або ж коловим рухом навколо голови. Після цього звислі кінці смужки закріплюють вузлом у зоні підборіддя (рис. 1.26 а, б)*.

Індивідуальний перев'язочний пакет. Оклюзійна пов'язка

Для надання першої медичної допомоги в якості асептичної пов'язки застосовують індивідуальний перев'язочний пакет (ІПП). Існує два види ІПП – асептичні та антисептичні.

Застосовують, переважно, стандартні асептичні ІПП – стерильний марлевий бинт з нерухомою (пришита до його початку) і рухомою подушечками, що упаковані в пергаментний папір, у складку якого вкладено англійську шпильку для закріплення бинта, і в прогумовану тканину, на зовнішній поверхні якої надруковані правила користування ІПП (Рис. 1.27 а, б)*. Пакет беруть у ліву руку, щоб повздовжня наклейка прогумованої оболонки знаходилася поверх. Правою рукою захоплюють надрізаний край наклейки і відривають його. Потім розгортають пергаментний папір. У ліву руку беруть кінець бинта, до якого пришита нерухома подушечка, у праву – скатку бинта і розводять руки у сторони. При цьому бинт натягається і згорнуті подушечки розправляються. Доторкатися руками до подушечок можна тільки з боку, позначеного кольоровою ниткою Подушечки внутрішніми стерильними поверхнями прикладають до рани. При наскрізному пораненні подушечки розсувають на відстань, що потрібна для закриття вхідного і вихідного отворів. Потім бинтують ураженну ділянку. Кінець бинта закріплюють булавкою. При сліпому пораненні закривають рану подушечками, кладучи їх одна на іншу, або поруч один з одним, залежно від розміру рани.

Крім зазначеного, ІПП застосовують як звичайний перев'язувальний пакет без прогумованої зовнішньої оболонки.

При пораненні грудної клітки, що супроводжується пневмотораксом, потрібно накласти оклюзійну пов'язку. Краще використовувати ІПП. Його прогумовану оболонку внурішньою поверхнею прикладають до рани. Поверх кладуть подушечки і туго бинтують. При відсутності ІПП використовують латексну рукавичку, лейкопластир, поліетиленову плівку та інші повітронепроникні матеріали. Поверх кладуть імпровізовані ватно-марлеві подушечки (вата загорнута у марлю), яки фіксують широким бинтом, лейкопластирем або широкими стрічками тканини.

Техніка перев'язування

Безбинтові пов'язки

До безбинтових відносять клейові, косинкові (хустинкові), пластирні, контурні і пращевидні пов'язки.

Клейові пов'язки в даний час застосовують рідко. Для цього використовують спеціальний клеол, гумовий та інші клеї. Рану закривають марлевою серветкою. Шкіру навколо змащують клеолом і очікують до підсихання (30-40 сек). Змащену клеолом поверхню прикривають натягнутою марлевою серветкою яку щільно притискають. Краї зрізують ножицями. Гумовий клей застосовують аналогічно. Він дуже зручний для дітей, тому що така пов'язка не промокає при потраплянні рідини, наприклад сечі.

Косинкові пов'язки роблять з хустини складеної трикутником. В ньому розрізняють верхівку, два кінці і основу. Косинку використовують для тимчасової або лікувальної іммобілізації.

При пошкодженні руки або ключиці середину косинки кладуть під передпліччя, яке зігнуте в лікті під прямим кутом. Основу розташовують по середній лінії тіла, верхівку скеровують до ліктя між тулубом і рукою, кінці зав'язують на шиї. Верхівку розправляють і прикріплюють шпилькою до передньої частини пов'язки.

На голові основу косинки розташовують на потилиці, верхівку опускають на обличчя, кінці проводять над вушними раковинами на лоб, де їх зв'язують. Верхівку завертають над зв'язаними кінцями доверху і укріплюють булавкою або прошивають (Рис. 1.28).