Розділ «5. Десмургія»

Рис. 1.35. Гіпсовий корсет (за Г.С Юмашевим)

Етапна пов'язка – пов'язка, що складається з декількох незламних частин, що сполучені між собою зйомними етапними циліндрами. Застосовують для усунення хибного положення. Для цього замінюють не всю пов'язку, а лише етапний циліндр. Знявши його, зменшують контрактуру або зміщення уламків і отримане положення закріплюють новим етапним циліндром.

Накладання гіпсової лонгети. Якщо пов'язку накладають з підкладкою, кінцівку на всьому протязі обкладають тонким рівномірним шаром вати. Якщо пов'язка накладається без підкладки, на місця кісткових виступів накладають ватні подушечки, а волосисту частину змащують вазеліном. По здоровій кінцівці за допомогою марлевої смужки (з бинта) відміряють довжину ділянки, на яку будуть накладати гіпсову лонгету, і залишають її на робочій поверхні. На поверхні столу розгортають гіпсовий бинт на довжину виміряної стрічки. Роблять 6-8 шарів, регулюючи ширину гіпсової смужки. Скочують гіпсову смужку нещільно з кінців до середини. Тримаючи гіпсову смужку з двох боків двома руками, занурюють її у воду і тримають доти, поки не припиниться виділення повітря. Після того бинт; виймають з води і легким натисканням до середини віджимають. Віджатий гіпсовий бинт кладуть на робочу поверхню столу, розвертають головки і кілька разів розгладжують правою рукою, щоб утворилася гладенька, однакової товщини поверхня. Підготовлену лонгету беруть за кінці, прикладають до іммобілізованої частини, надають кінцівці потрібного положення і розгладжують зовнішню поверхню гіпсової пов'язки. Краї загладжують, загинають назовні і роблять їх округлими. Гіпсову пов'язку після висихання прибинтовують марлевим бинтом.

Накладання циркулярної гіпсової пов'язки. Після виймання бинта з води вільний кінець бинта беруть у ліву руку, а головку – у праву і починають бинтувати. При бинтуванні права рука весь час розкочує бинт, а ліва – розгладжує його. Кожним наступним туром слід покривати попередній на 2/3. У тих місцях, де утворюються випинання, їх підрізують ножицями, притискають до поверхні, яку бинтують і пригладжують. Усі шари накладеного бинта повинні з'єднатися в одне ціле, пов'язка повинна чітко відповідати конфігурації цієї поверхні. Під час бинтування кінцівці надають фізіологічного положення. При накладанні циркулярної гіпсової пов'язки кінчики пальців, як правило, залишають відкритими, щоб стежити за станом кінцівки. Гіпсову пов'язку прибинтовують марлевим бинтом.

Знімання гіпсових пов'язки. Для знімання гіпсових пов'язок використовується спеціальний інструментарій: ножиці для гіпсу, електропила, кусачки Вольфа, розширювач. У процесі зняття іммобілізована частина тіла повинна залишатися нерухомою.

Окрім гіпсових пов'язок до твердіючих відносять полімерні пов'язки, наприклад, скотчкаст та софткаст (скловолокно, просякнуте поліуретановою смолою). їх випускають у вигляді бинтів. Лікар має працювати у рукавичках (захист від смоли). На уражений сегмент перед накладанням потрібно надіти спеціальну панчоху (додається до бинта). В іншому техніка накладання аналогічна гіпсовим пов'язкам. Використовувати можна і холодну воду. Такі матеріали швидко твердіють. Вони легші за гіпс, достатньо міцні. В них можна приймати душ або ванну. Вони повітропроникні. При забрудненні їх можна очистити вологою ганчіркою.

Особливості роботи психолога при виконанні перев'язок

Виконання хірургічних маніпуляцій нерідко пов'язане із больовими відчуттями, що, особливо в момент гострої травми, вимагає від психолога налагодження комунікації між лікуючим лікарем і пацієнтом.

Через страх посилення болю, при виконанні окремих маніпуляцій (ревізія рани, некректомія тощо) пацієнт іноді намагається приховати від лікаря деякі особливості перебігу ранового процесу: посилення болю, збільшення гнійних виділень з рани. Під час виконання перев'язок пацієнт намагається зайняти найбільш зручне положення (в якому зменшується відчуття болю), що нерідко суперечить правилам накладання пов'язок, зокрема гіпсових, оскільки вони вимагають надання ураженій ділянці певного положення для адекватного загоєння переломів.

У трикутнику "Пацієнт – Хвороба – Лікар", описаному Авіценною, пацієнт займає активну участь: "Дивися, нас троє: ти (пацієнт), я (лікар) і хвороба. Якщо ти мені допоможеш, разом ми її подолаємо, але якщо ти перейдеш на її бік, то вас вдвох здолати я не в змозі".

Робота психолога, в першу чергу, повинна бути направлена на усвідомлення пацієнтом власної ролі і відповідальності у лікувальному процесі. Пацієнт повинен доглядати за раною, вчасно повідомляти лікаря про зміни соматичного статусу та про потребу у виконанні додаткових перев'язок.

Окрім того, лікар повинен пам'ятати, що пацієнт в період гострої травми не завжди може адекватно оцінювати свій соматичний стан, оскільки перебуває в стані шоку, в якому змінюється, зокрема, поріг больової чутливості. Наслідком такого "зміненого" сприйняття може бути те, що пацієнт не відчує надмірного стиснення тканин при накладанні пов'язки, що в свою чергу може створити сприятливі умови для виникнення ускладнень внаслідок погіршення відтоку з рани і посилення ішемії. Психолог повинен орієнтувати лікаря на дотримання правил при виконанні хірургічних маніпуляцій, зокрема, при накладанні пов'язок, і використання об'єктивних критеріїв ефективності.

Нерідко через довготривалі обмеження (необхідність надання певного положення ураженій ділянці, носіння гіпсових лонгет, виконання антисептичних ванночок), пацієнти не дотримуються рекомендацій лікаря, не вірячи в доцільність маніпуляцій через те, що вони не приносять миттєвого результату. Психолог разом із лікуючим лікарем, повинні орієнтувати пацієнта на те, що процес загоєння не миттєвий, потребує тривалого терміну, а пацієнт, виконуючи рекомендації, здатний його пришвидшити і запобігти розвитку ускладнень.