Розділ «5. Десмургія»

Рис. 1.28. Косиночні пов'язки (за А.В. Григорян)

Для пов'язки на плече використовують одна або дві косинки. Якщо беруть одну косинку, її накладають на зовнішню поверхню плеча та, щоби верхівка була скерована до шиї. Кінці пов'язки заводять під пахву, перехрещують їх і виводять догори. Над плечовим суглобом кінці зав'язують вузлом і зв'язують один з них з верхівки косинки для укріплення пов'язки. Пов'язка може легко сковзнути. Тому її часто укріплюють за допомогою петлі зі бинта, який перекинутий навколо шиї і прив'язаний до верхівки косинки. Якщо використовують дві косинки, одну з них накладають способом, що описаний вище, а другу згортають у стрічку і використовують для укріплення першої. Середину другої косинки розташовують під пахвою другої руки, а кінці перекидають через тулуб і зв'язують їх з вільною верхівкою першої косинки або серединою другої косинки закривають пов'язку на плечі, вільні її кінці зав'язують під пахвою, верхівку першої косинки кріплять до основи другої за допомогою булавкою.

Для пов'язки на ліктьову ділянку середину косинки підводять до задньої поверхні ліктьової ділянки, верхівку укладають на нижню третину плеча, а основу – на тильну поверхню передпліччя. Кінці косинки виводять на передню поверхню ліктьової ділянки, перехрещують їх і зав'язують у нижній третині плеча. До них прикріплюють верхівку косинки.

На передпліччя косинку накладають, как показано на мал., і туго обмотують навколо нього, вільні кінці закріплюють шпильками.

Для підтримки молочної залози основу косинки розташовують під залозою. Верхівку спрямовують до надпліччя позаду пошкодженого боку. Один кінець косинки спрямовують на інше надпліччя по передній поверхні, інший – у пахву пошкодженого боку. Обидва кінці і верхівку косинки зав'язують на спині.

Косинкову пов'язку на кульшову ділянку накладають з двох косинок. Одну косинку (згорнуту) зав'язують навколо тулуба у вигляді паска. Верхівку іншої закріплюють за косинку-пасок. Її основа закриває кульшову ділянку, кінці обертають навколо стегна і зав'язують.

При накладанні пов'язки "плавки" верхівку спрямовують через промежину, основою закривають живіт, кінці спрямовують назад і зв'язують там разом із верхівкою.

На гомілці основу косинки гвинтоподібно проводять навколо кінцівки. Нижній кінець обводять над кісточками, спрямовують уверх і фіксують булавкою.

На стопі середину косинки кладуть на підошву, верхівку загортають за пальці на тил, кінці загортають і зав'язують вище кісточок, верхівку закріплюють над зв'язаними кінцями. Щоб закрити п'ятку, косинку накладають так, щоби верхівка знаходилась на задній поверхні гомілковостопного суглобу, а основа – поперек підошви. Кінці косинки перехрещують на тильній стороні стопи і зв'язують над верхівкою на задній поверхні гомілковостопного суглобу. Потім до них фіксують верхівку пов'язки.

На куксу пов'язку накладають як на голову: середину косинки накладають на проксимальну частини кукси позаду, верхівку загортають на проксимальний відділ кукси спереду, кінці обводять навколо цього ж відділу і зав'язують.

Лейкоцитарні пов'язки застосовують для фіксації перев'язочного матеріалу на невеличкій рані. Смужки лейкопластиру приклеюють до оточуючої здорової шкіри. Накладаючи таку пов'язку, наклеюють кілька смужок липкого пластиру паралельно один до одного, хрестоподібно або вирізають із лейкопластиру коло, надрізуючи його по краях і надаючи йому форму зірки. Заклеювати навіть дрібні ранки і подряпини липким пластиром без марлевої прокладки не можна, оскільки під пластиром сухий струп не утворюється, ранка

мокне і нагноюється. При невеликих поверхнях рани з успіхом застосовують аптечний бактерицидний лейкопластир.

Контурна пов'язка – контурні фіксуючі викрійки. Їх виготовляють зі шматка тканини. Закріплюють контурні пов'язки за допомогою пришитої тасьми, яку зав'язують на протилежному боці У хворих, які перенесли лапаротомію, використовують контурний бандаж живота. До контурних пов'язок належать і суспензорії. (Рис. 1.29).

Рис. 1.29. Суспензорій (за А.П. Юріхіним)

Пращеподібна пов'язка – стрічка бинта або тканини, яку розрізано з обох кінців у повздовжньому напрямку, залишивши в центрі нерозсічену частину (вона служить для утримання перев'язочного матеріалу). Найпоширеніші варіанти пов'язки – на ніс, на підборіддя і на потилицю. Використовують при неможливості застосувати лейкопластир чи клей, а бинтові пов'язки ненадійні і громіздкі.

Пращевидні пов'язки накладають на ніс, підборіддя, потилицю, тім'яну ділянку. Для підборіддя або носа використовують стрічку бинта або тканини шириною 6-8 см і довжиною 50-70 см. для ділянки потилиці і лоба – ширина – 15-20 см, довжина – до 1 м. Положення постраждалого – сидячи, лицем до медпрацівника. Пращу накладають на серветку в поперечному напрямку, кінці пращі зв'язують попарно: нижні – зверху протилежного боку голови, верхні – внизу (Рис. 1.30).

Рис. 1.30. Пращеподібна пов'язка на ніс, підборіддя, потилицю (за А.В. Григорян)

Тверді пов'язки

Шинні пов'язки використовують для транспортної іммобілізації. Найбільш поширені – шини Дітеріхса і Крамера. Техніка їх застосування описана у розділі "Переломи та вивихи".

Найпоширена твердіюча пов'язка – гіпсова. Для гіпсових пов'язок використовують пропалений гіпс (при пропалюванні він втрачає частину кристалізаційної води). Після змочування гіпс утворює з водою хімічну сполуку і швидко перетворюється в тверду масу. Як правило, використовують стандартні гіпсові бинти, що виготовлені у заводських умовах. Мета застосування гіпсових та інших твердіючих пов'язок – іммобілізація ураженої кінцівки. Покази – переломи кісток, вивихи та інша патологія кісток і суглобів, рани і гнійна інфекція м'яких тканин, виготовлення форм і відливок окремих частин тіла при протезуванні