Розділ «9. Трансплантація і алопластика»

Трансплантація підшлункової залози

На відміну від трансплантації печінки, серця і нирки, трансплантацію підшлункової залози роблять не для порятунку життя хворого, а для запобігання розвитку хронічних ускладнень діабету (мікроангіопатій і полінейропатій). Оскільки класична інсулінотерапія виявилася не в змозі зупинити розвиток цих ускладнень, цукровий діабет неминуче призводить до їх прогресування, інвалідизації і смерті хворих.

Покази – термінальна стадія діабетичної ниркової недостатності і залежність хворого від хронічного гемодіалізу, цукровий діабет І типу без ознак термінальної хронічної ниркової недостатності але з наявністю інших тяжких ускладнень діабету (лабільний діабет, нейроглюкопенічний синдром, синдром полінейропатії).

Варіанти трансплантації підшлункової залози: симультанна трансплантація підшлункової залози і нирки, трансплантація підшлункової залози після успішної трансплантації нирки, ізольована трансплантація підшлункової залози.

В даний час найчастіше виконують трансплантацію всієї підшлункової залози (а не її сегменту) разом з ділянкою дванадцятипалої кишки. Оскільки кровопостачання панкреато-дуоденального комплексу і печінки здійснюється практично тими самими судинами, це вимагає виконання складної реконструкції артеріальних судин на донорському етапі операції. Панкреато-дуоденальний комплекс видаляють з тіла мультиорганного донора після його холодової перфузії in situ і консервації. Після вилучення комплексу виконують реконструкцію судин, які постачають кров, і формують дві кукси дванадцятипалої кишки.

Трансплантат підшлункової залози розміщують у гетеротопічну позицію – правучиліву клубову ямку. Судини трансплантату анастомозують із клубовими судинами реципієнта. Відтік панкреатичного соку відбувається або в тонку кишку (при анастомозуванні дванадцятипалої кишки з клубовою кишкою реципієнта – внутрішньокишкове дренування), або в сечовий міхур (при анастомозуванні дванадцятипалої кишки із сечовим міхуром – внутрішньоміхурне дренування). Нирковий трансплантат розміщують у протилежну клубову ямку.

Найтяжче ускладнення – діабетичний гломерулосклероз, що веде до термінальної ниркової недостатності.

Найкращі результати отримані при одномоментній симультанній трансплантації підшлункової залози і нирки від того самого донора. Рідше використовують трансплантацію підшлункової залози реципієнта через кілька місяців після успішної трансплантації нирки і задовільної функції ниркового трансплантату. Моніторинг гострого відторгнення здійснюють на підставі клінічних, біохімічних даних і даних біопсії тонкою голкою. При втраті функції трансплантат підшлункової залози вилучають і починають інсулінотерапію. Однорічне виживання трансплантату підшлункової залози не перевищує 50%.