Розділ 2. МИСЛЕННЯ ТА МОВА

Регулятивна функція на підставі встановлених розсудком правил покликана упорядковувати правильність використання правил до кожного конкретного випадку. Реалізація використання правил до кожного конкретного випадку визначена І. Кантом як здатність судження (використання категорій до чуттєвих даних).

Розум - рівень мисленнєвої діяльності людини, суб'єкта пізнання та практичних дій. Це вища пізнавальна здатність людини.

Евристична функція розуму (вища здатність пізнання) полягає у виробленні продуктів власної діяльності (продуктів чистого розуму) - понять, ідей, принципів як форми суто теоретичного знання, створювати системи знання.

Логічна функція - це логічна рефлексія над мисленнєвою діяльністю людини, що спричинило, зокрема, виникнення науки логіки; створення рефлексивних систем знання (мета-наука, металогіка, метаматематика).

Регулятивна функція розуму полягає в упорядкуванні та систематизації знання, отриманого розсудком, у певну систему на підставі ідей, які продукує чистий розум; дисциплінуванні розсудливої діяльності людини на підставі принципів раціональності, що формулює чистий розум.

Інтелект (лат. - розуміння, відчуття, сприйняття) - в логіці - те саме, що й мислення, мисленнєва діяльність людини в поєднанні з мовою. У психології - сукупність накопичених людиною знань, досвіду та її розумових здібностей, здатність людини ефективно виконувати певну діяльність, адаптуватися в навколишньому природному та соціальному середовищі; рівень розвитку мислення (розуму), що визначається певними тестами і класифікується коефіцієнтом інтелекту Q.

Інтуїція (середньолат. - споглядання, уважно дивитися) - термін, який набув різних смислів у філософії, психології, логіці, евристиці. Це:

- здатність суб'єкта пізнання безпосередньо (поза опосередкованим, логічно побудованим міркуванням) відкривати істину;

- здатність суб'єкта х миттєво осягати своїм розумом сутність речей, явищ, процесів, дій, подій;

- достовірність, чіткість певних тверджень, які не виводяться через логічний доказ істинності, а постають самоочевидно.

Рефлексія (лат. - відображення) - діяльність раціонального мислення людини, спрямована на саме мислення ("мислення про мислення"). Це творча здатність мислення породжувати особливі концепти - "ідеї про ідею", "поняття про поняття", які виникають на металогічному рівні пізнання. Раціональна реконструкція діяльності мислення зумовила виникнення науки логіки. Філософи Д. Локк (1632-1704 pp.), Д. Г'юм (1711 1776 pp.), Г, Ляйбніц, І. Кант розглядали рефлексію як джерело виникнення ідей і понять.

Функції рефлексії - осмислення, розуміння, обґрунтування, пояснення - виявляються у рефлексивній здатності судження, що має різновиди:

- оцінки ("Те, що він сказав, є істинним");

- пояснення ("В є тому, що є А");

- обґрунтування ("Я зробив це тому, що так від мене вимагали");

- розуміння ("Я зрозумів, що в цій ситуації був непотрібний").

Відокремлення мисленнєвої діяльності й особливостей розуму (раціонального мислення) здійснювалося в історико-філософському аспекті поступово, в такому напрямі.

Давньогрецькі філософи (Парменід, Сократ, Платон, Арістотель) розрізняли Абсолютний розум (noos, logos) у значенні Творця Всесвіту (розум - Деміург) і людський розум, носієм якого є конкретна людина в її одиничності.

Людський розум вони трактували в таких модусах існування та функціонування: частина душі людини разом з її чуттєвістю; єнтелехія (діяльність) душі; "міркування та роздуми, спрямовані на пізнання "чистого" буття (Платон),

Перше системне й узагальнене знання про мислення людини (суб'єктивний логос) подано в трактаті Арістотеля "Про душу". Арістотель проаналізував особливості мислення, звертаючись до безпосереднього досвіду мисленнєвої діяльності людей, визначив відмінність мислення від чуттєвості як різних здатностей душі й виокремив мислення як відособлену та самодостатню частину душі, головна здатність якої - пізнання світу в абстрактних формах поняття, судження, умовиводу.