Розділ «7.2. Суперечка та її теоретико-ігрова модель»

Психологія учасників суперечки особливо помітна тоді, коли одному з учасників не подобається висунута іншим учасником теза, і якщо він не впевнений чи не може спростувати її логічно, тобто істинними аргументами, то починає апелювати до емоцій.

Риторичний аспект виокремлює суперечку як "науку і мистецтво переконувальної комунікації" з метою досягнення згоди між протилежними сторонами процесу суперечки; переконання її учасників за допомогою красномовства й інших риторичних прийомів, котрі використовують різні сторони.

Лінгвістичний аспект вирізняє суперечку як демонстрацію правильного використання природної або штучної мови з метою виразу думок у промовах, мовної побудови доказування та переконання її учасників, іноді - з метою омани однієї зі сторін.

Евристичний аспект виокремлює суперечку як розумово-мовленнєву діяльність її учасників, де можна визначити алгоритмічні й неалгоритмічні (евристичні) вияви. Алгоритмічність мислення пропонентів й опонентів, котрі беруть участь у суперечках, задана принципами - науковими, філософськими, юридичними, на підставі їх створюють промову. Евристичність мислення пропонентів і опонентів полягає у побудові ними евристик, тобто суб'єктивних прийомів (засобів, методів), щоби досягти згоди, винести рішення на користь однієї зі сторін, віднайти нові аргументи, найпереконливіші для учасників суперечки, та ін. Такі резонні аргументи мають велике значення в сучасних суперечках, у тому числі в політичних, юридичних, де простежується психологічна настанова окремих осіб не визнавати жодних аргументів, аби не досягти згоди.

Формально-логічна модель ситуації суперечки може бути створена на підставі виокремлення логічного аспекту й абстрагування від інших, згаданих уже аспектів.

Формально-логічний підхід означає встановлення загальних (інваріантних) властивостей для всіх конкретних видів суперечок (наукових, політичних, юридичних, філософських) та ін. До них належать: структура суперечки, доказування, методи аргументації своїх тез у промовах її учасників; строгість або нестрогість виведення із певних засновків висновків, тез із аргументів; коректність чи некоректність формулювання запитань.

Логічний аспект суперечки вперше виокремив Ціцерон у трактатах про ораторське мистецтво в контексті судових дебатів. Наведемо з-поміж цих трактатів ті положення про логіку побудови суперечок, що актуальні для сучасності.

Досліджуючи практику суперечок й узагальнюючи публічні промови античних риторів (ораторів), котрі виступали зі сенаторських трибун на засіданнях, форумах, судових дебатах, Ціцерон визначив: 1) логіку мислення ораторів, яка іноді суперечила їх красномовству в публічному виступі; 2) запитально-відповідальну форму їх промов; 3) особливості здійснення логічних операцій (визначення понять, класифікації, доведення та спростування), логічних методів аргументації в промовах; 4) дію логічних законів у промовах.

Структура суперечки - це предмет обговорення, мета обговорення, метод аргументації чи засоби ведення суперечки.

Якщо в процесі суперечки втрачається предмет обговорення, то її називають "безпредметною". Для позначення такої суперечки давні греки ввели поняття "логомахія" - (грец. - слово і суперечка) - суперечка, в якій губиться предмет обговорення, внаслідок чого виникають помилки - "втрата тези", "підміна поняття", "підміна тези". Якщо в процесі суперечки втрачають мету обговорення, то її називають "безцільною". Якщо в процесі суперечки використовують будь-які методи аргументації, то її називають "нечесною", "некоректною".

Види суперечок:

1. Залежно від організаційних форм проведення, - усні й письмові; публічні та непублічні.

2. Залежно від сфери практичної та теоретико-пізнавальної, фахової діяльності людей, котрі використовують суперечку як метод розв'язання певних проблем і завдань, - наукові, філософські, юридичні, політичні, парламентські тощо.

3. Залежно від мети (розгляд і розв'язання проблем, пошук і досягнення істини, систематизація й уточнення термінології, розвідка необхідних аргументів, встановлення взаємовигідної згоди, досягнення консенсусу або певних суб'єктивних цілей) - пізнавальні, ділові, ігрові.

Пізнавальна суперечка орієнтована на висунення та розв'язання проблем, пошук і досягнення істини. У процесі такої суперечки відбувається обмін думками, інформацією, якою володіють її учасники, уточнюється термінологія, смисл і предметне значення спеціальних термінів, систематизуються знання, даються оціночні характеристики новому знанню, робляться певні висновки. Такий спосіб пошуку істини в суперечці давні греки називали діалектикою і, як уже згадувалося, особливим явищем, мистецтвом пізнання світу.

Ділова суперечка орієнтована на досягнення певного соціально вагомого результату. Ним може бути договір, згода, комюніке, акт експертизи, протокол наради тощо, з огляду на мету - встановлення взаємовигідної згоди, ухвалення чогось між групами осіб, котрі домовляються між собою прийняти певне рішення. Ділова суперечка існує в політичній, парламентській, дипломатичній, юридичній, комерційній та інших напрямах діяльності.

Ігрова суперечка орієнтована на реалізацію певної суб'єктивної мети учасників суперечки і нагадує спортивний поєдинок, де головне - здобути перемогу над суперником. У ній на перший план виступає не пошук істини, а боротьба, змагання, суперництво між учасниками словесної дуелі. Такий вид перетворюється на мовну гру, в якій сперечання стає самоціллю. Ігровий елемент можна виокремити в різних видах суперечок, зокрема політичній, юридичній (про теоретико-ігрову модель суперечки - див. далі).

Окрім зазначених видів, у сучасній літературі вирізняють ще конструктивну та неконструктивну (деструктивну) суперечки. Підставою для такого поділу стало виявлення взаємосуперечливої інформації, якою обмінюються учасники суперечки. Неконструктивною називають суперечку, коли її учасники лише висловлюють взаємосуперечливу інформацію, а конструктивною - коли учасники не лише обмінюються взаємосуперечливою інформацією, а й критично аналізують її, осмислюють з певних позицій, синтезують інформацію в якісно нове знання. Така конструктивна суперечка має евристичне значення у всіх видах діяльності людей.

Методи (засоби) ведення суперечок конкретизують стратегію і тактику її проведення для досягнення мети. Стратегія - це найзагальніші принципи та засоби аргументації для доведення істинності чи хибності певних тверджень і переконання учасників суперечки. Тактика суперечки виявляється в двох аспектах - психологічному і логічному.

1. В психологічному аспекті кожен учасник вибирає свою тактику поведінки: а) активно поринути в мовну дуель і захищати свою думку; б) не вступати в суперечку, зайняти позицію спостерігача і вичікувати, чим закінчиться суперечка.