РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Вона заплющила очі.

Тьмяно брязнули патрони, коли їх виймали з коробки. Клацнув затвор.

— Вовчику! — крикнув Стужа, повернувшись до капітанської рубки, перекриваючи ревом і хвилі і вітер. — Давай їх мені під правий борт!

І, вже приготувавшись стріляти, через плече спитав Рисюка:

— А ти стрілятимеш?

Рисюк перевів погляд на не видиме Стужі Лідчине обличчя. Усміхнувся, заперечно хитнув головою:

— У мене рука тремтить, Петре Максимовичу. Після вчорашнього.

— Після вчорашнього? — Стужа оглушливо зареготав. — Слабак ти, Ігорку, з чого ж там тремтіти?

Рисюк розсміявся у відповідь — зовсім природно і навіть весело. Лідку знову пробрав дріж.

Траулер повернувся носом проти хвилі — Лідка рвучко схопилась за перила. То зариваючись у піну, то виринаючи, здіймаючи водограї, суденце наздоганяло зграю дальфінів.

— Ідіоти, — сказав Стужа. — Іще казали, ніби мізки в них є. Були б мізки — я-а-ак дали б зараз драла, тільки б ми їх і бачили… Нє. Он, дивись, Ігорку.

Перечіпляючись через канати, обліплені лускою, ковзаючись на мокрих дошках і спотикаючись об нерозпізнаний мотлох, Лідка дісталася до залізних сходів, що вели нагору, в рубку, і вчепилась у них мертвою хваткою.

Хитавицю вона переносила досить легко, але перспектива не втриматись і врізатись у борт не надто її тішила.

Брезентовий плащ смердів рибою. Дохлою, мутноокою, не вичиненою вчасно.

За бортом ніби повернулось чорне лаковане колесо — дальфіняча спина. І ще. І ще — віддалік; скоро Лідка збилась із ліку. Зграя справді була чималенька.

Кораблик і далі хитало, Лідка була більш ніж упевнена, що генерал схибить; вітер, що ревів у вухах, щасливо з’їдав усі звуки.

Траулер врізався у зграю, відділяючи від усієї групи трьох чи чотирьох тварин. А потім широко, як у слаломі, розвернувся — рубка прикрила Лідку від вітру, через що навколо зробилося тихо-тихо, майже як під водою.

І ось у цій тиші генерал вистрілив. Застрибала на палубі гільза.

— A-а, н-на тобі, суко, н-на! На, на, тримай!

Стріляні гільзи летіли й летіли. Ігор, звівшись навшпиньки, з цікавістю зазирав за борт; генерал підняв руку, даючи вказівки невидимому Вовчику: