РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Під стінкою рубки сидів на автомобільній покришці «принц-наступник» — дванадцятирічний Стужин онук. Його, як видно, давно і добряче нудило.

— Куди ми хоч їдемо? — спитала Лідка сварливо.

Принц-наступник не відповів.

Траулер пер носом у відкрите море. Вітер робився все злішим; похилого віку рибалка витягнув звідкілясь із комірчини купу підозрілого шмаття, Рисюк виловив у цій купі неймовірного розміру засмальцьовану робу і незворушно натягнув на себе, причому краватка так і теліпалась у нього на шиї, надаючи голові адміністрації комічного та зворушливого вигляду.

Лідці дали плащ. Вона подякувала кивнувши.

Стужа стояв на носі, картинно розставивши ноги, не відводячи від очей бінокля. Ну просто морський вовк, невесело подумала Лідка. Ніби почувши її думки, Стужа опустив бінокль, подивився навколо, поманив пальцем Ігоря:

— Слухай, Рисюк. Ось туди дивись, прямо по курсу, як побачиш спини — гукати всіх нагору, зрозумів?

Рисюк кивнув. Перейняв позу Президента, втупився в горизонт.

Стужа розвальцем пройшов уздовж борту. Скуйовдив онукові коротко стрижену голову:

— Ну що, чолов’яго, постріляємо?

Принц-наступник зобразив на обличчі безмежну втому.

Стужа повернувся з важким брезентовим пакунком. Зупинився на палубі, розгорнув брезент; із тихим муркотінням узявся розглядати вийняті на світло гвинтівки. Дві штуки —

доволі солідні на вигляд, блискучі від мастила, сита, доглянута зброя.

— Валерчику, — це онукові, — диви, які красені… Ну, візьмеш один?

Принц-наступник втягнув голову в плечі. Йому хотілося на тверду землю, в крісло перед телевізором, і щоб усі відчепились.

— Ну, Валеро, чого ти розкис, як баба… — з несподіваною ніжністю проворкотів Стужа. — Пацанам потім розкажеш — помруть же від заздрості. Га?

Хлоп’я хитнуло головою.

— Є! — крикнув Ігор зі свого спостережного пункту. — Справді, зграя здорова…

Стужа повернувся на його крик — і усміхнувся. Лідка сиділа, прихилившись спиною до борту, так сталося, що саме цієї миті обличчя Стужі потрапило в поле її зору.

Стужа усміхнувся, а Лідку пробрав дріж. Згадався інститутський курс побутової медицини. І єдиний у житті візит до моргу.