РОЗДІЛ ШОСТИЙ

— Однаково. Однаково вони — не потребують ні від кого ласки. Чи від Бога, чи прибульців або «від природи». А ми… трусимось. Відчинить-не відчинить? Подарує-не подарує? Ми так звикли до цих безкоштовних дверцят, що несказанно дивуємось, коли система дає збій…

— У вас у ЦО заведено перейматися такими питаннями? — обережно спитала Лідка.

Віталій посміхнувся:

— Знаєш, Лідо… Помирилась би ти зі Славою. А то негарно, їй-богу, виходить.

Славко розмовляв із Валею.

Він стояв до Лідки спиною, потилицею, тому вона не бачила Славкового обличчя. Зате Валину фізіономію було видно чудово виразні зелені очі горіли масним, грайливим вогником.

Лідка відсахнулась.

Валя помітила її і продовжувала розмову, про якийсь щитовий будиночок, який обіцяли привезти й зібрати ще тиждень тому. У кожному слові, у кожній дощечці цього гіпотетичного, ще не збудованого будиночка містився ласкавий, багатоповерховий підтекст.

Тоді Славко взяв Валю за ґудзик і легенько посмикав, ніби питаючи дозволу відірвати. І щось сказав півголосом, Лідка не розчула. Валя підкреслено дзвінко розреготалась.

Лідка повернулась і вийшла.

Вона ж ішла в лабораторію, щоб…

Навіщо? Помиритися зі Славком? Але вони ж і не сварились…

Чому всіх так турбує її особисте життя?! Ледь не об заклад б’ються, ставки роблять на неї та Славка, «коли ж нарешті вони пересплять як люди»?

Хвилі розбивались об причал. Біля ангара сидів із цигаркою Саша; перед ним на брезенті розкладені були якісь масні залізяки.

— Купатись? Так змиє ж, Лідо…

Зла, як блощиця, вона вже стягувала футболку.

— Не можна, — сказав Саша іншим тоном. — Мало тобі однієї «надзвичайної ситуації»? Іще раз витягати тебе?

Вона подивилась на нього з ненавистю.

— Не злись, — він несподівано винувато знизав плечима. — Або ось що… тут за рогом бухта піщана, там завжди тихіше. І мілко. Хочеш, підемо, покажу тобі?

Вона кивнула. Їй було, правду кажучи, байдуже. Подобається Славкові Валя — нехай спить з Валею, тільки нехай від неї всі відчепляться, не лізуть у намет і в душу…