РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Тепер, схоже, теоретичні заняття обернулися суворою практикою. У всякому разі, Лідчина голова розколювалась від болю.

Славко поїв її якимись таблетками. Приходив Віталій і співчутливо питав, як здоров’я; похмурий Саша дивився так, ніби Лідка навмисне інсценувала непритомність, щоби його, підводника, скомпрометувати.

Невідомо, що показала експертиза, яку провів Віталій у присутності Саші, Петра Олеговича й техніка Сергія. У всякому разі, повернувшись, експерти розмовляли досить мирно, а Саша навіть усміхався. Отже, фатальної провини його в тому, що Лідка знепритомніла, не засвідчилось.

Під вечір вона майже вичухалась, але заради Славка продовжувала симулювати слабість. Їй подобалась братерська Славкова турбота; крім того, попереду була нова ніч у наметі, і для загальної користі було зручніше, щоб Лідка і далі вважалась інвалідом.

Увечері вона виявила бажання самотньо посидіти в шезлонзі на березі. Находила темрява, єдиним світлим місцем був краєчок прибою, піна накочувалась і знову спадала, і в такт хвилям пульсували великі, як яблука, зірки; Лідчину усамітненість порушило хрустіння гравію під чиїмись підошвами, тонкий промінь ліхтарика і, нарешті, делікатне питання:

— Лідо, можна поговорити?

Фактичний голова експедиції Віталій Олексійович приніс із собою складаний стільчик. Завбачливі люди ці цивільники.

— Лідо… по-перше, як ти почуваєшся?

— Краще, — відгукнулась вона лаконічно.

— Добре, — мабуть, Віталій кивнув. — Мені дуже шкода, але… Ти, мабуть, і сама розумієш, що допускати тебе до нових занурень… просто не можна?

— Чому? — спитала вона, стримуючи злість і відчай.

— Не розумієш? — здивувався він. — Як же… сьогоднішній інцидент… Зірвана робота, та хай робота, але ж ми могли просто втратити тебе… такий ризик не виправданий. Я поважаю твою мужність, ініціативу й відданість науці, але ж ти за станом здоров’я…

— До чого тут моє здоров’я?! — Лідка не витримала, зірваний голос видав її. — До чого тут моє здоров’я… там же були ці, свинцеві випари!

— Навряд, — стиха повідомив Віталій. — У всякому разі… ні, можна вважати, що не було зовсім. У залишку з твого балона нічого такого… не зафіксовано.

У його голосі їй почулась невпевненість. Змовились? Знюхались із підводником Сашею? За взаємною згодою прикрили недбальство, порушення техніки безпеки, домовилися списати Лідчину непритомність на слабеньке здоров’я молодої лаборантки?

На зубах у неї рипнув ніби пісок.

— У мене є довідка… я здорова! Ви не маєте права…

— Я не мав права пускати тебе під воду, — сказав Віталій зі смутком. — Слава Богові, в якого я не вірю, так от слава йому, що ти пірнула неглибоко, що тебе встигли відкачати, що ти не впала в кому…

Лідка мовчала. Щось у словах цивільника наштовхнуло її на напівзабуту, недоречну й у той же час дуже важливу думку.

Слава Богові… Божа кара.