РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Засипаний піском колодязь.

Чудово збереглася кута огорожа. Залізні стебла, квіти, навіть, здається, птахи. Хвіртка веде в нікуди.

Дорожній знак, що пропонує їхати тільки прямо. Оригінально, якщо зважити, що навколо пустир. Стовп вигнутий дугою, стрілка, що дивом збереглася, вказує вниз. У землю.

Божа кара.

Лідка згадала проповідника, що колись приходив у ліцей. Усі, всі мерзіють у гріхах, і хто знає, чи змилостивиться Він цього разу й чи відкриє рятівні Ворота, щоб дати людству ще один шанс…

Вона запхнула руки в кишені вузеньких шортів, що колись були повноцінними джинсами. Кишені були мілкими, долоня не вміщалася навіть наполовину.

…Віталій довго дивився на неї, не кажучи ні слова. Лідка не відводила очей. І лише коли цивільник лагідно спитав: «Ти справді хочеш бути науковцем?» — лише тоді вона почервоніла так, що багряний слід від маски злився, певно, зі шкірою.

— Так, я хочу бути науковцем! — сказала вона з викликом. — А науковець не повинен нехтувати гіпотезами. Хай би якими безглуздими вони здавалися на перший погляд.

— Це не гіпотеза, — Віталій співчутливо всміхнувся. — Це так… фантазії. До речі, ти справді віриш у Бога? Чи просто притягаєш за вуха?

Лідка мовчала. На футболці у цивільника усміхалася жовта миша.

— Божественна природа Воріт, — сказав Віталій із кривою посмішкою, — заборонений для вченого прийом. Цього ми не можемо зрозуміти — ага, боженька постарався… так?

— Я не кажу «божественна», — пробурмотіла Лідка. — Але… Невже так важко перевірити? Підняти архіви… За останні кілька циклів… століть. Чим цей Рассморт… вирізняється чимось чи ні? Було тут щось чи ні?

— Було, — глухо сказав Віталій. Вона була така розгублена і зла на нього, що не відразу дочула, точніше, не відразу повірила власним вухам.

— Було, — повторив Віталій, дивлячись на білі буруни, що перетворили море на подобу смушевої шапки. — Два цикли тому, ти проходила це в курсі загальної історії… тут, у братній, гм, країні існував винятково нездоровий суспільний лад. Ідіотський, потворний тоталітаризм. Знаєш таке слово?

Лідка проковтнула кпини.

— Так от… у тих умовах усіляко заохочувалися доноси. У тому числі побутові, на всіх рівнях. Аж до доносів чоловіка на дружину. Я бачив тут такі видатні папери…

Він затнувся. Стомлено усміхнувся, потім стер усмішку, ніби гумкою. Подивився Лідці в очі.

— Ви відпрацьовували цю мою версію, — сказала Лідка пошепки. — Ви дивилися документи щодо Рассморта. Ви ТЕЖ про це подумали.

Віталій почекав і кивнув:

— Не зовсім так, як ти гадаєш. Я справді дивився архіви… Усі. Усі відомості за всіма апокаліпсисами, уже які були. Стосовно епідемій. Неврожаїв. Падежу худоби. Сейсмічних аномалій… І не тільки я. Ми шукали… іншу причину. Крім тієї, що лежить на поверхні. Крім розлому земної кори, зміщення Воріт і затоплення їх морем. Ми просто так шукали, щоб заспокоїти сумління.