РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Саша одразу повернувся назад — щоб не заплутати страхувальний трос. Махнув Лідці рукою — йди, мовляв, туди.

Вона простягла в отвір спершу руку. Потім, притримуючись за кам’яну арку, увійшла — і зупинилась ніби на порозі. Її перетинчасті ласти майже торкалися дна. Над бурим лісом знехотя піднялися клапті листя, мул, Лідка подумала, що зараз заробить по шиї, адже йдуть зйомки…

Запаморочення. Дуже-дуже кислим зробилося повітря з балона.

Бульбашки, що зринають угору.

Темрява.

— …Бо це ти забивав балони! Бо за такі речі йдуть під суд, і я тебе посаджу, сучий сину, ти в мене до нової мриги канави копатимеш…

Лідка ніколи не бачила Віталія ТАКИМ. Видовище це й не призначалося для її очей — її як витягли з катера й уклали в затінку, так і залишили. Пішли розбиратися між собою — точніше, продовжувати розбирайлівку, що почалася в катері.

Клятий купальник усе-таки сповз, майже зовсім оголивши Лідчині груди. Але чоловіки, які ще недавно витріщались на неї без усякого сорому, тепер заклопотані були зовсім іншими речами.

— …Я не знаю як! Але балони забивав ти…

— А ти перевір, — відповідав Саша, спокійний і білий, як пісок на пляжі для мільйонерів. — Ти перевір її балон. Давай-давай, на аналіз, там же ще лишилося більш як половина! Якщо там є свинець — тоді сади. А якщо ні — я тебе посаджу, паскудо, тому що Ретельников…

Він затнувся.

Ретельников, подумала Лідка крізь дзвін у голові. Яке знайоме прізвище. Микола Іванович Ретельников. Читацький квиток. Пташиний послід на весняній лавці, гладкий цивільник із професійно стомленими очима. Це ж він нас в експедицію втрутив. Запхав…

Двоє стояли один навпроти одного. Страшний, вишкірений Віталій — і Саша, теж страшний, але інакше, тихіше і якось переконливіше. А вони ж із різних відомств, подумала Лідка. Із різних підрозділів цієї горезвісної ЦО. Хоч би не побились…

Згори, від бази, бігли люди, і попереду всіх — Славко.

— Лідонько!

Вона спробувала поправити купальник і, коли це не вдалось, стиснула руки на грудях.

— Лідо… Боже… Навіщо тобі це треба було, ці пірнання, ці балони…

Власне, байдуже, що він каже. Головне, що так приємно лягає на плечі шорсткий рушник, а в Славкових очах, круглих, як тарілки, стоїть справжній, справдешній страх.

Оператор, який «забиває» балони, має уважно стежити, щоб вихлопний газ від бензонасоса не потрапив усередину. Інакше отруєння випарами свинцю може вартувати нирцеві життя.

Щось таке Лідці говорили на теоретичних заняттях в експрес-секції. Але, по правді, силувати цим пам’ять Лідка не стала — усе одно ймовірність, що її змусять «забивати» балони, впевнено наближалася до нуля.