РОЗДІЛ ШОСТИЙ

— Гей, куди? Занурення без команди? — обурився Саша.

Лідка підпливла до катера, вхопилася за трос із кольоровими поплавцями. Підняла голову, крізь патьоки на зовнішньому боці маски — як крізь дощове скло — побачила Віталія.

— Закріпи страховку, — сухувато наказав цивільник, протягуючи їй червоний шнур із карабіном на кінці. — Тримай пояс і рукою контролюй. Тричі смикну — негайне повернення. Дальфіни. Ясно?

Навіть крізь мокре скло Лідка бачила, що він дивиться вбік.

…Відчуття невагомості.

Праворуч і ліворуч — перлинні стовпи від дихання Петра Олеговича і Саші. Саша вказує кудись убік…

Лідка озирнулась.

Сплутавши під водою напрямки, вона ледве не проскочила повз Ворота.

Ось вони. Лідка дихала рівно. Повітря в балоні було трохи кислим.

Вони не були схожі на ті єдині, які бачила Лідка «наживо». Вони не були схожі на відомі моделі Воріт, замальовки, фотографії. І вони були по-своєму красивими — витягнута вгору арка. Червонуватий камінь. Досконала форма — досконала, щоб милуватися, але дуже непрактична, коли йдеться про панічну втечу тисяч людей…

Вони ж і не були розраховані на тисячі, подумала Лідка, вкриваючись гусячою шкірою. Скільки їх було, мешканців Рассморта?

Не варто було давати селищу таку назву. Звукосполука «морт» іще нікому не приносила щастя.

Петро Олегович уже знімав, обходячи Ворота по спіралі, за хвилину Лідка побачила його крізь арку — звісно, адже Дзеркала не було, ТЕПЕР це просто дивовижа, архітектурна зайвина…

Саша підплив зовсім близько. Простягнув Лідці руку; та не зважилась відмовитись. Сашина долоня була тепліша, ніж її власна.

Він підтягнув її до підмурівка Воріт. Указав пальцем униз; пісок, водорості, інші чужорідні нашарування тут були зчищені ще минулого тижня, і чудово видно було щілину, розколину, що її Петро Олегович вважав особистою знахідкою і якій вони разом із Віталієм приписували роль «піщинки в механізмі», тобто тієї самої причини, через яку Ворота перестали виконувати свою функцію.

Розколина була невелика й мальовнича. Лідка подумала, що й Петро, і Віталій дурять себе — Ворота надто грандіозні, щоб така маленька прикрість могла вивести їх із ладу. Радше вже можна повірити в те, що рассмортці прогнівили Господа й за це були покарані…

А пригадується, коли експедиція тільки-тільки збиралася — хтось кинув цю думку, наче пожартував. І чомусь тут, перед лицем знівечених Воріт, цей жарт зовсім не здається смішним.

Саша дужче стиснув її руку. Провів пальцем по внутрішньому боці стулки. Лідка побачила — наче жолоб для дуже товстого скла. Наче Дзеркало, що дивним чином запаковує і зберігає людей, справді можна вставити і вийняти, гарному скляреві роботи на півгодини…

Склярі, подумала Лідка. І вода здалася їй холодною.

Саша випустив її руку. Штовхнувся ластами, проплив уперед — в отвір. Лідка не втрималась і заплющила очі — чекала, що зараз Саша зникне. Піде НА ТОЙ БІК.