РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Костя усміхнувся. Упав у крісло, закинув ногу на ногу. Старі потерті брюки лисніли на колінах.

— Що, Костю?

— Перевірити треба одну річ, — Костя підніс до носа палець, явно збираючись подлубатися в носі. Отямився, опустив руку. — Треба перевірити всіх наших… усіх цих хлопців та дівчат на схильність до музики.

— Що?

— Ну, музичні здібності. Хто співав добре, хто в музшколі навчався, хто в самодіяльності брав участь… Наново опитати всіх знайомих, але налягати саме на цей пункт.

— Наново?! — спитала Лідка з жахом.

Костя молитовно склав руки:

— Треба, Лідіє Анатолівно!

Із прочиненої кватирки дув вогкий, зовсім уже осінній вітер.

«Гадані здібності до музики».

Вони, хто не пережив першого апокаліпсису, були білявими й чорнявими, відмінниками та трієчниками, високими й маленькими, розумними й дурними, добрягами, егоїстами, спортсменами, хуліганами, матусиними синками — такою самою мірою, як і їхні ровесники, що щасливо вижили й наплодили потомства.

Але чомусь «гадані здібності до музики» серед них, загиблих, мали всього два-три відсотки.

— Критерії, — сказала Лідка хрипко. — «Здібності»… розмито. Так, зажди, Костю, дай мені зметикувати.

Костя терпляче чекав. Лідка дивилася на паперову змію-роздруківку й не могла зосередитись; згадувалась Яна. Як вона співала, грюкочучи на кухні брудним посудом: «Ой у вишне-евому садо-очку…» Мама кривилась. Яна співала голосно й емоційно, от тільки слухати її було нестерпно; до музичної школи її свого часу не взяли, зате у звичайній загальноосвітній ставили четвірки зі співів. Із поваги до старанності та загальної успішності.

— Костю… як ти до цього прийшов?

Колишній сторож скромно усміхнувся.

Наступні півгодини він розповідав їй про свій метод, малював щось на аркуші паперу, перекладав предмети на столі. Лідка кліпала очима й сама собі здавалась нетямущою до непристойності двієчницею.

— Не розумію, — зізналася вона нарешті.

— Зрозумієте, — м’яко пообіцяв Костя.

Йому вже ввижалися переповнені академіками зали, передові статті центральних газет, премія, окрема квартира і мотоцикл. Чомусь саме мотоцикл був для Кості символом справджених надій. Стінка перед його робочим столом заклеєна була зображеннями мотоциклів, і маленька олов’яна моделька стояла просто на моніторі.