РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

— У туалеті, — сказала донощиця.

— У жіночому? — спитала Лідка ще м’якіше.

Донощиця спалахнула:

— У чоловічому…

Клас заворушився. Стриманий сміх. Перезирання.

— Не може бути, — протягла Лідка, досі дивлячись на Максимова. — І ти сама це бачила, Дрозд? У чоловічому туалеті?

— Він написав! — із викликом сказала дівчина, і під її поглядом у класі стихло підсміювання. — У туалеті нікого не було, у Максимова був червоний маркер! Він вийшов, а я зазирнула й побачила!

Лідка зустрілась із нею поглядом — і зціпила зуби. У дівчиська були очі-свердла, такий знайомий і такий забутий погляд.

Хто в неї батьки? Хай йому чорт, не пригадується. Треба відкрити журнал на останній сторінці — там розписані всі адреси й дати народження, номери страхових полісів і цивільних дільниць, і посади батьків розписані теж…

Як би так відкрити журнал на останній сторінці… ненав’язливо?

— Максимов…

Вона хотіла спитати: «Максимов, це правда?», але останньої миті прикусила язика. Бо у хлопця вистачить клепки відповісти «Так». У присутності всього класу. Він повнолітній, йому давно виповнилося шістнадцять, а отже, ідіотська витівка обертається відразу кількома статтями. Образа честі та гідності Президента (а хто доведе, що «дресирувальник» — слово не образливе?), компрометація урядової й антикризової програми, хуліганство. Плюс обтяжливе формулювання «у стінах навчального закладу». Дурник. Маленький дурник.

Ніби мимохідь, розмірковуючи, вона перевернула журнал задньою обкладинкою догори. Зітхнула, відкрила.

— Максимов, у тебе справді є червоний маркер?

Весь клас знає, що є. Маркер примітний; хлопцеві привезли його з-за кордону кілька років тому, коли такі поїздки ще були можливими.

Максимов покірно поліз у пенал по маркер; Лідка пробігла очима записи в маленькому шкільному «досьє». Дрозд, Антоніна Григорівна, номер чотири в списку. Мати — харчовик-технолог. Батько — інструктор ЦО третього ступеня. Усе зрозуміло з тобою, дівчинко.

Максимов Артем Олексійович. Номер тринадцять у списку. Колишній відмінник. Не пощастило, з таким номером…

Мати — інженер. Батько… про батька немає даних. Самотня мати?

Хай йому чорт, та що ж робити?! Увесь клас у свідках звинувачення. Ця дурепа, інструкторова донька. У давні часи Лідка познущалась би з малолітньої шпигунки і викликала б її до дошки — відповідати яку-небудь головоломну тему. Їй і тепер смішно, але в паралельному класі одного хлопця минулого тижня відправили в колонію. За те, що обізвав цивільника старим дурнем.

Прибиральниця, мила розумна прибиральниця, треба купити їй шоколадку і з чим-небудь привітати. Або просто почастувати…