РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Стужа оголосив про розпуск продажного й недієздатного парламенту. Депутати, покинувши відомчі санаторії, злізлись у столицю, де під залою засідань їх зустріло озброєне формування ЦО. Під дулами кулеметів жоден народний обранець так і не дістався до свого крісла.

Верверов повісився на своїй дачі — устиг за ті кілька секунд, доки цивільники ломились послідовно у ворота, в двері будинку, в двері ванної. Його самогубство пояснили визнанням провини і страхом перед покаранням.

Того самого дня депутатські санаторії було вилучено з відомчого підпорядкування й передано Дитячому культурному фонду під літні тренувальні табори.

Парламент так і не зміг прийти до тями після поразки. Кілька спроб згуртуватися разом зірвались через внутрішню депутатську гризотню. Тим, хто добровільно складе мандати, Стужа пообіцяв працевлаштування в столиці, відомче житло, величезну страховку та інші гаразди; уже за тиждень від парламенту лишився тільки спогад, і спогад недобрий.

Увесь цей тиждень Лідка провела перед телевізором, щулячись, горблячись і по-старечому загортаючись у мамину пухову хустку. Вона слухала збуджених дикторів і чудово розуміла, що ніколи тепер не дізнається правди. Чи був Верверов винним і чи був винним тільки Верверов — таємниця померла, задушилась шовковою краваткою. Свого часу ця деталь — краватка — вразила Лідку. Згадувався Рисюк на яхті, напівголий, із елегантним зашморгом на шиї…

Ось ти й дістав що хотів, Ігорю. Твій Стужа майже диктатор — тепер давай дресируй. Апокаліпсис покаже, і якщо, Ігорю, ти все-таки маєш рацію, якщо вдасться обійтися без втрат… Я перша визнаю свою помилку. Принижено попрошу пробачити мені, дурепі, що не зрозуміла й не прийняла геніальну людину, значно геніальнішу, ніж сам Андрій Зарудний…

Вона отямилась. Перед нею на столі лежав учнівський щоденник, і, взявши на приціл графу «Поведінка», вона охайно вивела червоним чорнилом: «Не виконує вимог учителя».

— Максимов, ти готовий?

Він списав крейдою майже всю дошку і згадав майже все щодо «питомого навантаження» і «межі витримуваності», але з «популяційним зсувом» було кепсько.

— Що таке популяційний зсув, Максимов?

— Як у підручнику написано чи як я розумію? — спитав він із надією.

Лідка всміхнулась:

— Звісно, як у підручнику.

Він стиснув губи. Подумав.

— Популяційний… зсув. Якщо за час циклу щільність популяції на даній території змінюється… Або якщо особливість населення… кочове… мігруюче…

Лідка спіймала поглядом щонайменше двох дівчат, яким дуже хотілось Максимову підказати. Одна — серйозна погануля з ріденькою косою, інша — таки нічого, білявочка, кучерява лялька. Звісно, такий хлопчик повинен мати успіх…

Лідка відчула раптовий приплив роздратування. Згадались співчутливі очі директорки: «Часто буває, що жінки, з якихось причин позбавлені радості материнства, приходять працювати в школу… Щоправда, зазвичай це стається раніше, на дев’ятому-десятому році циклу…»

— …Якщо кількість населення позначити як єн, площу території — те, а пропускну здатність воріт як ве… То популяційний зсув дорівнюватиме… ен перше мінус ен друге, поділити на те… ні, поділити на ве…

— Трійка, — сказала Лідка з майже щирим жалем. — Три бали, на більше твоя відповідь не тягне.

Хлопчик мовчав. На вилицюватому обличчі його повільно проступали червоні плями.