РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Армагед-дом

У неділю, о четвертій ранку, оголосили навчальну тривогу. Лідка ночувала на квартирі у батьків; напередодні пізно лягла, весь тиждень не висипалась, звук сирени ледь не спровокував блювоту.

— Я нікуди не піду! — закричала вона спросонку.

— Три доби виправних робіт, — флегматично сказав батько. — Або десять, якщо вдруге. Воно тобі треба?

Ледве пересуваючи ноги, штовхаючись і перечіпляючись на кожній сходинці, вибрались на подвір’я. У суцільній темряві метушилися промені ліхтариків — чотири цивільники-інструктори збирали кожен свою групу. Потім над подвір’ям зависла червона ракета, що імітувала, очевидно, характерне для апокаліпсису світло. І над сусіднім подвір’ям також висіла ракета. І над наступним. Певно, на «навчалку» підняли весь мікрорайон.

П’ять хвилин пішло на перегук; із будинку Лідчиних батьків не дорахувались лише якоїсь бабці з п’ятого поверху та чоловіка, що напередодні поламав ногу. Інструктор насупився:

— Санітарна команда, на вихід! Ноші, все, що належиться…

Ніхто не наважився заперечувати. Санітарна команда, до якої належав і Лідчин брат Тимур, витягла нещасного з ліжка, той якийсь час горлав і нерозбірливо лаявся, але потім затих. На інші ноші вклали бабцю.

— Четверта мрига, — бурмотіла бабуся. — Четвертої — не пережити. Облиште, дайте померти спокійно…

Лідці було її шкода.

У суворому порядку рушили вулицями. По черзі несли ноші; загіпсований чоловік важив як мармурова колона, носильники швидко стомлювались. Ніхто не скаржився, керівники груп слухали повідомлення по радіо і, підкоряючись їм, увесь час змінювали напрямок руху. Приблизно за годину ходу, коли складка панчохи на п’ятці немилосердно натерла Лідці ногу, керівники навчань вирішили, що зараз саме час для смуги перешкод. Похмурий натовп тренованих сходами видерся на дах шестиповерхового будинку, звідти вузьким залізним містком перебрався на дах сусіднього. Загіпсований чоловік стогнав крізь зуби. «Довго ще?» — питали в інструкторів задихані жінки. «Скільки знадобиться».

Світало. З вікон співчутливо визирали мешканці, яких сьогоднішнє тренування оминуло. Поки що оминуло. Нікого не мине цей жереб, не піднімуть у неділю вранці — дістануть опівночі серед робочого тижня…

Лідка дивилася собі під ноги. Руберойд, цегла, антени. Дахами будинків тяглася чудово, просто-таки з любов’ю обладнана пішохідна траса, і близько ста жінок, чоловіків і старих крокували нею, охаючи, мучачись задишкою і проклинаючи ЦО — проклинаючи мовчки.

Інструктор ЦО заробляє більше, ніж Лідчин батько, який теж не остання людина. Інструкторські вакансії розмножуються, як кролики, але охочих однаково вистачає, на одне місце по десять претендентів. Великого розуму на цій посаді не треба, освіти теж не треба, потрібні лише пристойна біографія та фізпідготовка. А на додачу до солідної зарплати та цілого переліку пільг інструктору дається ще й влада, найсправжнісінька: «Громадянин, що не виконав розпорядження інструктора під час навчальної тривоги, має бути покараний адміністративним арештом на термін до півроку…»

Навчити. Натренувати. Довести до автоматизму. Так, щоб справжній апокаліпсис і справжня евакуація здалися прогулянкою, ледве не розвагою. Ці регулювальники перед муляжами Воріт. Ці знаки, жести, команди, що снилися Лідці в червонуватих маячних снах, і не тільки Лідці, певно, снилися. Колона вишикувалась — пішла — спинилась. Пішла — спинилась. Пішла — спинилась… Жодної штовханини. Автоматні черги поверх голів. Примусові психіатричні обстеження саботажників, «осіб, що свідомо опираються комплексу підготовчих заходів ЦО».

Краще вже мрига.

* * *

«Любі співвітчизники! Вітаю вас із новим, вісімнадцятим роком циклу, який настане в річницю останнього апокаліпсису, дванадцятого листопада. Бажаю щастя, здоров’я, процвітання… Близько трьох років лишилось до очікуваного нами апокаліпсису, і я можу з цілковитою впевненістю обіцяти вам, що це буде перший в історії людства апокаліпсис без утрат. Сильна, боєздатна ЦО, підготоване, свідоме населення, розроблені видатними науковцями плани евакуації — ми сміливо дивимось у майбутнє, ми не хвилюємося за наших дітей. Хай приходить зима — ми утеплили наш дім і припасли дрів. Хай приходить апокаліпсис — ми готові до нього й увійдемо у Ворота спокійно і злагоджено, з гордо піднятою головою…»

(Із привітальної промови Президента, 10 листопада 17-го року 54-го циклу)

«Хай приходить Стужа — ми сміливо дивимось у віконце нашої камери».

(Із анонімного напису на дверях Лідчиного під'їзду; 14 листопада 18-го року 54-го циклу)

* * *

Двері до чоловічого туалету були відчинені навстіж. Маленька немолода прибиральниця мила білу стіну вмивальні, і вигляд у бабці був чомусь винуватий. Із-під ганчірки стікали темно-червоні патьоки. Лідка спохмурніла:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Армагед-дом» автора Дяченко С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи