Розділ «XXV»

Тугар хотів заперечити, що це не зовсім так, як собі уявляє достойний лицар, але не став цього робити — ще невідомо, чого той хоче. Натомість сказав:

— Так, я вірую у Filioque[24].

— Тоді нам буде легше зрозуміти одне одного.

— Я вас слухаю, cip.

Тугар побачив, що шанобливе звертання до вподоби госпітальєру, і вирішив і надалі триматися подібного тону розмови.

— Хочу запитати: де ви знайшли для себе вчителів? — продовжив Руерг. — Тут, серед схизми і поганства?

— До того як прибути сюди, я жив у Львові, — пояснив Тугар. — Княгиня Констанція, дочка короля Бели, заклала у місті костел братів-домініканців. Брат Яків, з яким мене звела воля Божа, зумів посіяти у мою душу зерна справжньої віри.

— Бачу, вони впали у родючий ґрунт, — зазначив Руерг і продовжив: — Як вас звати?

— Тугар.

— А при хрещенні?

— Йоганн. — Тугар назвав своє похресне ім’я на німецький лад. — Але мене всі називають Тугаром.

— Нехай буде так. Мені потрібна ваша допомога.

— Я весь — увага.

Тугар зрозумів, що зараз розкриється таємниця появи іоанніта Руерга на Русі.

— Я хочу бути певен, що наша розмова залишиться між нами, — попередив Руерг.

— Я можу це пообіцяти, cip, якщо почуте не зашкодить моєму королю, — гідно відказав русич.

— Це напевне не зашкодить. Вам нічого боятися.

— Тоді я вас слухаю!

— У мене був названий брат. Після того як померла моя маги, батько одружився вдруге із вдовою герцога, яка вже мала сина. Оскільки все майно і титул батько віддав мені, рідному синові і старшому до того ж, мій названий брат вступив до ордену. Ми з ним ніколи не були близькими, а після рішення батька — і поготів, проте ніколи не ворогували. Наші дороги розійшлися. Ми більше не зустрілися, і лише кілька років тому я дізнався, що брат наклав своєю головою на вашій землі.

— Тут? — здивувався Тугар, почувши таке від госпітальєра.