Розділ «XXI»

Ногай Гайса Ica Кутар Татар виявився досить молодим тридцятирічним чоловіком, і князь Лев спочатку було засумнівався, чи дійсно перед ним той самий Ногай, якого, за чутками, боявся сам хан. Але те, з якою повагою і страхом ставився до нього почет, і, головне, відсутність правого ока, якого (Лев знав) Ногай позбувся ще на Кавказі, скоро розвіяло будь-які сумніви. Це дійсно був правитель придунайських володінь Улус-Джучі і південний сусід Русі. І, що найважливіше, Ногай відгукнувся на послання Лева, коли той відповів на його власне.

Правда, Лев Данилович наразі не знав, як поведе себе молодий амбітний монгол. Той же у свою чергу також вивчав сина грізного короля Данила, саме того, хто посмів противитися великому Сараю. І це в той самий час, коли інші князі (та хоча б то й же анда[20] Сартака Олександр!) ніколи не забували дороги до Сараю, щоб привезти ханові подарунки, намовити того проти сусіда, ба навіть супроти рідного брата, і насамкінець отримати бажаний ярлик на князювання. Данило приємно виділявся серед цього ряду; хоч його дії і принесли деяке занепокоєння батькові Ногая, він його більше поважав, аніж ненавидів. Лев же, розказують, дуже схожий на батька і зовнішньо, і тим, як править навіть тою незначною частиною батьківських земель, яка дісталася йому після його смерті.

На відміну від ханів Улус-Джучі, що так і не зуміли пересилите своїх звичаїв і продовжували проживати у юртах, Ногай був не такий. Він вибрав столицею місто Ісакча, саме вибрав, а не послідував практиці ханів поставити десь у степу свою юрту і гордо назвати це місце Сараєм. Більше того, поселився Ногай не в чистому полі, а на березі могутнього Дунаю. Побудоване ще до римлян місто привернуло увагу Ногая тим, що було невелике, далеко від Сараю і не дуже далеко від земель, котрі у недалекому майбутньому сподівався завоювати хан. Звичайно, зараз про це можна лише мріяти.

На подив Ногая, Лев звернувся до нього досить-таки чистою його рідною мовою. На спотвореному списом обличчі монгола русич прочитав схвалення.

— Мій вчитель Джафар, котрого ти приймав у своїй столиці, переконував мене, що король Руський не розуміє монгольської мови, — знайшовся що відповісти Ногай.

— Джафар — лише посланець, отже, йому не належить знати те, що маємо знати ми, — відказав Лев.

Ногай належно поцінував його відвертість.

— Я можу лише висловити свою вдячність, що такий високий правитель, як ти, в Улус-Джучі, згодився на цю зустріч, — продовжив Лев.

Ногай лише усміхнувся.

— Я так розумію, що цієї зустрічі однаково чекали ми обидва, — сказав він.

— В усякому разі, я прагнув її вже давно, — згодився Лев.

Вони сиділи в дерев’яній будівлі, гордо названій палацом. Після того як Бурундай знищив у Бакоті все, що було вище трьох людських зростів (причому для виміру використав не низькорослих монголів, а високого русича), у місті не залишилося жодного високого будинку. Цей «палац» воєвода Славомир побудував зовсім недавно. Він був високий, більше дозволеного, і його будівництво мало визначити реакцію монголів на цей «відхід від правил». Появу цієї будівлі монголи проковтнули.

— Пробач, що нічим не пригощаю тебе, — мовив Лев. — Джафар розказав мені, що ти став мусульманином, а я, прости мою необізнаність, не знаю, який зараз місяць. Я боявся образити тебе стравами, які заборонені у цей місяць.

— О, не треба таких пересторог! — заспокоїв його Ногай. — Зараз перший весняний місяць, і дванадцятого дня ми відзначили мавлід.

— Мавлід? — перепитав Лев.

— Народження нашого Пророка — нехай буде благословенне ім’я його! Тому для нас це радість, але нехай тебе не гризе сумління, що не пригостив мене. Ти правий: боюся, від багато чого з того, що стояло б на цьому столі, я відмовився. Тому я пропоную залишити це і перейти до того, що привело нас сюди.

— Залюбки! — згодився Лев.

Тим більше що сьогодні ж я змушений повернутися у столицю.

Про це Лев знав. Ще відправляючи на початку осені Світозара, князь наказав йому розвідати обстановку. Воєвода Тустані, згадавши молоді роки, вивідав усе. Лев знав, що у Ногая виник конфлікт з царем Болгарії. Тамтешній цар Костянтин І захотів породичатися із самим візантійським імператором Михайлом Палеологом і забажав, щоб той видав за нього заміж свою дочку. Болгарин почекав, поки помре його друга дружина, дочекався, коли імператор віддасть свою позашлюбну дочку за хана Абака (позашлюбна дочка хай навіть імператора — невелике надбання, але ж не пропадати добру!), і лише тоді відправив у Константинополь послів. Але й Ногай мав великі плани на дочку Михайла. Ситуація могла вийти з-під контролю і перерости у війну.