Розділ «XV»

Фра[13] Х’юго де Ревель відірвався від сторінки, боячись повірити у прочитане, переглянув ще раз послання Святійшого отця, переконався, що це йому не привиділося, лише потім скрутив пергамент у рурку і обережно, як найбільшу цінність, поклав його на стіл. Щось чинити не спішив. Вирішив ще раз обдумати прочитане. Папа Римський офіційно назвав його Великим магістром, тим самим урівнявши іоаннітів і храмовників. Цього всі магістри добивалися чи не від того самого дня, коли 1070 року знатний лицар Жерар заснував при притулку для прочан в Єрусалимі священне братство, яке взяло на себе турботи християнських пілігримів. Коли ж через п’ятдесят років невідь-звідки дев’ятеро лицарів захопили Храм Соломона, оголосили себе храмовниками і також взялися охороняти паломників, Гюго де Пейєн оголосив себе Великим магістром, а папа Галасій одразу ж затвердив це своїм наказом. І ось лише тепер він, Х’юго де Ревель, може з повним правом писати перед своїм іменем «Великий магістр Єрусалимського ордену Святого Іоанна». Але це — лише доповнення до тих справ, що їх роблять брати на всіх християнських землях.

Х’юго де Ревель скосив оком на пергамент. Що ж, судячи з листа Святійшого отця, переданого благородним кабальєро де Перпіньяном, не лише на християнських. Напевне, доведеться поширити свою науку і на землі схизматиків. Великий магістр відкинувся на спинку крісла, склав перед собою долоні і заглибився у роздуми. Йому потрібно було визначити, як використати отриману від папи інформацію і знайти людину, котра впоралась би з таким важким завданням. Зрештою, така людина у де Ревеля була; про неї він дізнався ще з паперів, що залишилися після смерті попереднього магістра Гійома де Шатонефа. Правда, про цього лицаря магістр відгукувався не дуже добре, але Х’юго де Ревель вважав, що саме це допоможе: лицар захоче повернути собі добре ім’я.

Великий магістр задзеленчав у дзвоник. Миттю відчинилися двері. В кімнаті з’явився його секретар.

— Знайдіть шевальє Руерга! — розпорядився де Ревель.

Секретар мовчки схилив голову і зачинив за собою двері, а де Ревель знову задумався, причому зараз його більше цікавило не те, чи в змозі Руерг, котрому вже давно за сорок, впоратися із таким складним завданням, а те, чи повідомляти Святійшого отця про його виконання. Він так і не зміг визначитися, аж тут двері знову відчинилися, і до кімнати зайшов лицар. Де Ревель підвів голову й уважно подивився на чоловіка. У свої сорок п’ять років лицар Руерг мав геть сиве волосся, і воно виглядало, як сніг, на тлі червоного супервеста[14]. Великий магістр знав, що Карл Руерг в ордені з першого дня посвяти в лицарі, і жодного разу про нього ніхто не міг сказати нічого поганого. Ніхто, якби ж то не папери магістра Шатонефа.

— Месір? — озвався Руерг.

Його повіка зрадницьки затремтіла. Де Ревель знав про цю особливість лицаря.

— Сідайте, шевальє, — запросив він. — Розмова у нас буде довга.

Великий магістр почекав, коли Руерг сяде у крісло навпроти.

— Шевальє, я хочу доручити вам важливе, але водночас і небезпечне завдання, — почав де Ревель. — Прошу: не спішіть із відповіддю. Будь-яке ваше рішення я прийму однаково.

— Месіре, я готовий виконати все, що забажає довірити мені Ваша милість, — відповів Руерг.

— Я не сумнівався саме у такій відповіді, але давайте домовимось про таке: ви дасте остаточну згоду чи незгоду після того, як вислухаєте мою розповідь до кінця.

— Так, месіре!

— Я сподіваюся на вашу відвертість. Хотів сказати — і чесність, але боюся образити вас самим нагадуванням про неї, щоб ви не подумали, що я маю сумніви щодо цього, — почав Х’юго де Ревель. — Як ви, може, здогадуєтесь, я мав можливість ознайомитись із вашим життям в ордені, зокрема з тим відгуком, що його залишив магістр де Шатонеф.

Руерг нічим не виказав своєї реакції на ці слова, лише знову затремтіла повіка. Великий магістр зробив вигляд, що не помітив цього. Він продовжив:

— Звичайно, я не маю жодного права сумніватися у словах покійного магістра, так само як у вашій відданості ордену. Зрештою, людина слабка. Вона живе у грішному світі і може помилятися. Лише Господь безгрішний! Правда, чесно зізнаюся, я не знаю про причини, чому магістр Гійом де Шатонеф охарактеризував вас саме так. Якщо ви, шевальє, вважатимете за можливе ознайомити мене з цим, я буду радий, якщо ні — що ж, значить, це лише ваша таємниця. Зараз я не про те. Скажіть, шевальє, чи відомі вам імена Гійома де Пардо та Едуарда Бомона?

Почувши таке, Карл Руерг здригнувся. Він почутого навіть перестала тремтіти повіка. Він випрямив спину, здивовано подивився на Великого магістра.

— Месіре?

— Значить, відомі, — зробив висновок Ревель. — Ви знаєте, що вони храмовники?