Розділ «XI»

Вночі поранений помер. Його поховали тут же, на цвинтарі біля західної стіни частоколу. Китайці, щедро розплатившись за право слідувати далі, того ж дня цим правом скористалися, їх чекала Португалія — кінцева мета їхньої дворічної подорожі. Там вони продадуть шовк, метали та ремісничі вироби, а натомість куплять коней, пурпур, скло і вовну. Правда, предводитель вже подумував над тим, чи не повертатися додому південніше, де (цілком можливо) немає таких митниць.

Ще через двадцять днів рушили до Львова і Ратибор зі своєю дружиною. Життя у Тустані поволі знову ставало буденним і нецікавим.

Неждан, щоправда, став помічати, що брат якось змінився. Зовні нічого не помінялося: так само, як і раніше, Тугар проводив багато часу на плацу, проте тепер він частіше тренував, а не тренувався, без сперечань ніс вахту, хоч тепер, коли настала осінь, було мало радості провести весь день чи ніч високо на вежі, де завжди холодно і постійно дме пронизливий холодний вітер. Усе було так само, але Неждан бачив, що з Тугаром щось не так.

А в останній день жовтня випав сніг. Він сипав декілька днів поспіль, і його намело так багато, що стало зрозуміло: лежатиме до самої весни. Кучугури снігу повністю відрізали Тустань від усього світу. Правда, це мало і позитивні сторони: ніхто не наважиться нападати на фортецю, оточену снігом у людський зріст. Зрештою, цього мешканці Тустані боялися якнайменше. Більше їх тривожили одноманітні зимові будні, коли нікуди податися. Навіть полювання на оленів, таке популярне серед ратників, поки що було недоступне. До того часу, аж поки не зійде сніг.

Останніми місяцями до Тугара потягнувся малий Гійом. Злата дивувалася, чому це син віддав перевагу не Неждану, якого називав своїм дядьком, а поки що чужому Тугару. Хоч жінка однаково ставилася до обох братів і не виділяла жодного, вибір сина її здивував. Спочатку Тугар обережно поставився до Гійома, адже за останні десять років дітей у його житті було мало, а потім поступово звикся із постійною присутністю поруч хлопця. Йому згадалося, як колись і вони з Нежданом ось так само невідступно ходили за останнім тамплієром Лукова, Леоном. Дідом Леоном, як вони його називали. Якби не це, його доля склалася б інакше, але чи була б вона кращою?

Тому Тугар поступово почав призвичаювати Гійома до зброї. Для цього він навіть пожертвував своєю знаменитою сарацинською шаблею із дамаської сталі, подарувавши її Гійому. Така щедрість мала і своє пояснення: ратникам фортеці Тустань належало мати при собі однакові мечі.

Весь свій вільний час (признатися, його залишалося мало) Тугар або давав хлопцеві перші уроки володіння зброєю, або лагодив з ним пошкоджений обладунок, або просто розповідав малому про Едуарда Бомона. Те, що це його батько, Гійом уже зрозумів і хотів якнайбільше дізнатися про нього. Скоро всі правдиві відомості про Едуарда в Тугара закінчилися, і в хід пішли казки, якими так багата Свята Земля. Зрештою, Тугар договорився до того, що в одній з битв батько Гійома зумів упіймати страшного птаха Руха і тепер його показують в Єрусалимі. Невідомо, чи повірив його розповідям Гійом, але треба віддати належне Тугару — розповідати він умів.

Воєвода Світозар, побачивши, як хлопець прив’язався до Тугара, попросив того займатися і з його сином. У воїна не було причини відмовлятися, і всю зиму його можна було побачити з Гійомом та Богумилом. Причому Тугар зауважив, що син воєводи має дуже добрі задатки до військових виправ. Світозар лише задоволено усміхнувся.

Але вечори Тугар і Гійом проводили лише удвох, іноді з ними були Злата чи Неждан, а то й обоє. Тоді слухати Тугара збиралися всі. Під час таких вечорів Неждан прискіпливіше придивлявся до брата. Зовнішня безтурботність не могла сховати від допитливого ока молодшого брата зміну у поведінці старшого. І Неждан вирішив при нагоді запитати у Тугара прямо.

А поки що він слухав напівбилиці-напівправду, що її розказував Тугар.

— Дядьку Тугаре! А це правда, що мій тато — князь? — запитав якось Гійом.

— Так. Тільки не князь, а князівського роду, — поправив Тугар.

— Тоді і я князівського роду?

— Тоді і ти князівського роду.

— Так само, як князь Лев? — Очі Гійома загорілися.

Тугар розгублено подивився на Злату, що при слабкому світлі каганця спокійно пряла вовну. Жінка перестала прясти.

— А хіба тобі не подобається, як править наш князь, що хочеш посісти його місце? — запитав Тугар.

— Та ні. Добре править, — зробив висновок Гійом.

— А ще твій тато не лише князівського, але й королівського роду. Так само як король Франції. Знаєш, де Франція?