Розділ «XXV»

Воєвода підвівся.

— Що ж, на цьому й усе, — сказав Славомир. — А зараз іди, мені потрібно підготуватися до відбуття.

Неждан не пішов до ратників. Він зустрівся з братом. Тугар стояв на тому ж місці, де він і залишив його.

— Ну? — запитав Тугар.

— Навіть не знаю, радіти цьому, що сталося, чи сумувати, — почав Неждан.

— Ти про що?

— Воєвода залишає нас із тобою у місті. Усі решта вирушають після свят.

— Це ж чудово! — радісно вигукнув Тугар:

— Ще одне. Можливо, ця звістка нам на користь. Узимку помер папа Климент.

Почувши це, Тугар перехрестився.

— Хто новий папа? — запитав.

— Ще не обрали. Це все, що я можу сказати. Це на користь?

— Є зачіпка заговорити з Руергом... — замислився Тугар.

— Стривай! А якщо він тебе також запам’ятав?

Тугар заперечив.

— Навряд. Для нього я був звичайним зброєносцем, до того ж — із ворожого ордену. Та й тут він жодного разу нічим не виказав, що упізнав мене.

Славомир з військом покинули Бакоту третього дня після Пасхи. Він попрощався з Нежданом і Тугаром, пообіцявши наприкінці літа прислати заміну. А вже наступного дня Карл Руерг сам підійшов до Тугара. З несподіванки русич, що саме переходив зі своїм клунком з будинку, де жив з усіма ратниками, до більш пристойного помешкання, аж укляк на місці.

— Я маю намір поговорити з вами, — без вступу почав Руерг.

— Я вас слухаю, cip... — відповів спантеличений Тугар.

— Знаю, ви брат Неждана, але, на відміну від нього, вірите у правдивого Бога.