Розділ «XXVIII»

Поява несподіваних гостей навіть для невеликої Бакоти залишилася майже непоміченою — прикордонне місто звикло до подібних візитів. Напевне, єдиними, хто на це звернув увагу, був власник заїжджого двору, де зупинилися тевтонці, і Тугар з Нежданом. Та ще Карл Руерг. Почувши від тевтонців, що вони прямують у Святу Землю, шевальє слушно припустив, що крайньою точкою їх подорожі буде замок Монфор, де зараз перебуває Гросмейстер ордену фон Зангерсхаузен. Але перед тим пілігрими зійдуть на берег в Акрі. Чому б із ними не відправити листа Великому магістру, у якому детально описати своє становище?

З цією думкою Карл Руерг підійшов до комтура Ульріха фон Зальца. Тевтонці саме закінчували обідати, коли в дверях заїжджого двору з’явилася довготелеса постать госпітальєра. Привітавшись, Руерг присів на запропоновану лаву. Після звичайних за подібних обставин слів фон Зальц висловив неприховане здивування від присутності тут, так далеко від християнського світу, його, себто шевальє.

— До того ж як намісника Орди! — закінчив Ульріх. — Шевальє, ви повинні вдовольнити нашу цікавість і розповісти нам про причини, які привели вас сюди.

— Для цього, напевне, доведеться розповісти все своє життя, — ухилився від прямої відповіді Руерг. — Але щоб ви не вважали мене невихованим, скажу, що це лише один з епізодів моєї подорожі. На жаль, більше я не можу вам повідомити. Прошу зрозуміти мене правильно.

— Що ж, ми поважаємо таємниці інших, — згодився комтур. — Ви давно у Русції?

— Саме тут — півроку. Тому я обмежений у звістках із Палестини і Риму. Хочу спитати вас, чи дійсно почив Його святість папа Климент?

— Так. Це сталося в грудні.

— А престол?.. Вакантний?

— Коли ми від’їжджали з Кенігсберга, папу ще не обрали. А звідки вам про це відомо?

— Через Бакоту проходить багато торгових караванів, — невизначено сказав Руерг.

Ульріх фон Зальц кивнув головою.

— Ви говорили про справу, яку хотіли б вирішити в Бакоті, — змінив тему Руерг. — Пробачте мою зухвалість, але як намісник хана Ногая я мушу знати, що це за справа. До того ж, якщо вона безневинна і не завдасть шкоди місту, я цілком можу вам у чомусь допомогти. Як намісник я маю таку можливість.

— Це було б чудово! — вигукнув тевтонець. — Що ж до самої справи, то смію вас запевнити, вона жодним чином не зашкодить місту. Вона має швидше духовний характер, аніж торговий чи тим більше військовий.

— Я весь увага! — заохотив Руерг.

Він вирішив спочатку вислухати прохання тевтонців, а вже потім спробувати домовитися про передачу листа. Допомігши фон Зальцу у його справі, Руергу буде легше переконати тевтонців вручити його послання іоаннітам, адже стосунки між двома орденами ніколи не відзначалися повагою.

Але те, що він почув від комтура, повністю перекреслило всі його плани. Більше того, примусило шукати союзників. А оскільки друзів у Руерга тут не було, довелося шукати їх серед ворогів.

Ульріх фон Зальц повідомив:

— Перед тим як сказати про справу, що нас цікавить, дозвольте, шевальє, дещо розповісти вам. Ви тут, у Русції, недавно, тому, певне, не знаєте про події, які відбулися тут шістнадцять років тому. Папа Інокентій забажав, щоб ці дикі і схизматичні Землі приєдналися до сонця правди. Він відправив сюди свого посла, абата Опізо. Охороняти його довірили благородному лицарю Гійому де Пардо.

Почувши це ім’я, Карл Руерг внутрішньо напружився.