Розділ «X»

І потяглися будні у фортеці. Наступного ж дня після прибуття новоспеченим ратникам пояснили, чого від них хочуть. Звичайно, ніхто не сказав їм так прямо, як Неждан братові, але навіть після аж надто обтічних пояснень Ратибора і Світозара новоприбулі зрозуміли: подальше їхнє життя пов’язане з планами князя Лева, що хоче стати королем Левом. І ще одне зрозуміли Тугар із товаришами: віднині їм зась покидати стіни Тустані. І Світозар, і Лев боялися, що хтось дізнається про справжній стан речей у фортеці. Зрештою, навіть якщо хтось і захотів би прогулятися навколишніми лісами, то нічого, крім тих же лісів, не зустрів. Свого часу ще Батий спалив навколо Тустані всі села і ліс, щоправда тим самим посиливши оборону самої фортеці: тепер до неї непомітно не підібратися.

Голоду і спраги жителі Тустані не боялися. Видовбаний у скелі колодязь увесь рік давав холодну джерельну воду, а їжі тут вистачало завжди: як-не-як, фортеця не переставала бути митницею, забираючи у купців митне. Купці із сіллю від Другобця чи навіть із шовком з Китаю у Португалію обов’язково проходили дорогою між озером і густим непрохідним лісом, і обігнути фортецю було аж ніяк! Звичайно, можна було взяти південніше, але там заважали гори, а добрих провідників знайти важко. Можна й північніше, через болохівські землі. Тому торговці, скрегочучи зубами, йшли второваною дорогою і платили за неї. Навіть якби якийсь ворог (той же хан) захотів узяти Тустань в облогу, то п’ятдесят жителів, що нині перебували тут, могли триматися довгих десять місяців, не відчуваючи нестачі у їжі, воді і зброї. Звичайно, жодне військо не насмілиться піти на такий безглуздий крок: обложити фортецю лише для того, щоб вона не муляла очей своєю неприступністю.

Серед жителів Тустані, крім Злати, Тугар нарахував ще трьох жінок. Одна з них — вродлива висока чорнявка — була жона Світозара Йоланта. Свого часу Світозар буквально відвоював її з помосту, де на неї вже чекали приготовлені сухі дрова, і тепер Йоланта безмовно слідувала за чоловіком, куди б його не кидала доля і накази князя. У подружжя було двійко дітей — син Богумил, одноліток Гійома, і дочка Добрава.

Інші двійко жінок, як і Злата, були вдовами дружинників, які полягли у боях з розбійниками і монголами. Жінки — Божена і Чорнава — були вже літні і виконували суто жіночу роботу: готували їжу і тримали лад у фортеці. Іноді їм допомагала і Злата.

А чоловіки тренувалися у дворі, несли часті вахти на численних вежах, допомагали ковалю в кузні.

Життя у фортеці Тустань мало чим відрізнялося від життя у подібних до цієї десятки миль навкруги. Уже через короткий час Тугар та інші прибулі з ним ратники відчули, що за високими неприступними стінами і скелями вони перебувають у цілковитій безпеці, на відміну від навколишнього лісу. Життя протікало наперед прокладеним руслом і не передбачало жодних відхилень. Здавалося, єдиною подією, відмінною від буденних клопотів, було прибуття у Тустань загону Ратибора.

Майже все літо мешканців фортеці ніхто не тривожив, аж десь ближче до осені, коли поодинокі листяні дерева, що виросли на місці спалених монголами смерек, непомітно пожовкли, вартові на найвищій вежі повідомили: зі сходу до фортеці наближається караван.

Ця звістка враз пожвавила розмірене життя Тустані. Люди заметушилися, намагаючись якнайхутчіше виконати свою роботу. Насамперед Світозар на всі вежі відправив ратників, які не були безпосередньо залучені до митних справ. Тугару, для якого така подія була першою у житті, випало спостерігати за всім з бокової вежі, що, наче гніздо ластівки, зачепилася на прямовисній скелі. Йому і Власу випало пильнувати навколишній ліс, чи не зачаївся бува у ньому ворог. Але смереки мирно колихалися на легкому вітрі і, судячи з усього, не таїли жодної небезпеки.

Тугар і Влас бачили, як опустилися підвісні ворота, і фортецю покинув озброєний до зубів невеликий загін. Десяток ратників на конях дерев’яною естакадою проїхали до наступної вежі з брамою. Там почекали, поки піднімуться ворота у фортеці, і лише тоді відчинили браму. Загін покинув межі фортеці.

На чолі загону їхав воєвода Світозар. Тугар знав, що у фортеці чітко дотримувалися всіх засторіг. У загоні не було Ратибора. Через декаду йому з дружинниками належало повернутися до Львова, тому, цілком можливо, його могли б упізнати ті, хто зараз наближається до фортеці. Цього ні Ратибор, ні Світозар, ні тим більше князь Лев допустити не могли. Легенди, придуманої у Львові, необхідно дотримуватися до кінця.

Зате у загоні був Неждан, для якого подібна процедура була вже звичною.

Тугар з висоти високої вежі бачив усе, що відбувалося внизу. Світозар правильно розрахував час і місце зустрічі з караваном. Вони зустрілися навпроти брами на частоколі, якраз на місці, що найкраще прострілювалося з фортеці. Подорожні, побачивши націлені на них стріли, враз ставали сумирними і згоджувалися на всі вимоги нахабних митників з-за високих фортечних стін.

Цей караван виявився досить-таки великим, порівняно з попередніми. Про це Тугар дізнався від Неждана пізніше. Щоправда, і сам Тугар міг порівняти його з караваном Джафара, з яким зіткнувся ще у Львові, чи навіть із караванами на Святій Землі. Було видно, що подорожують купці давно, здалеку, і їм зовсім не хочеться затримуватися тут, серед ворожих лісів під прицілом такої загорожі зі стріл.

Тугар бачив, як від каравану відділився чоловік у східній одежі, підійшов до Світозара, що спокійно сидів на білому коні, і, жестикулюючи, щось почав говорити. Світозар мовчки вислухав купця і показав на фортецю. Судячи з жестів, купець не мав бажання прослідувати всередину фортеці, слава про яку лунала далеко за цими горами.

Все ж Світозар зумів переконати ватажка купців зайти за частокіл. Караван розмістився на досить-таки широкій місцині між частоколом і дерев’яною стіною на стороні, протилежній від «гнізда ластівки», де несли варту Влас і Тугар. Правда, невдовзі Влас залишився сам — драбиною у вежу спускався Неждан.

— Тугаре, тебе кличе воєвода! — повідомив він.

— А я? — запитав Влас.

— Тебе замінять пізніше. Пішли, воєвода наказав якнайшвидше.

Простуючи сходами і коридорами численних галерей, Тугар губився у думках: навіщо так спішно він потрібен Світозару? Неждан також не зміг задовольнити його цікавості — він просто не знав.