Розділ «44»

— Все про мою кохану, — відповів Лавник.

— Навіщо?

— Щоб ти знав про неї, Безрукий... Не задавай дурних запитань...

Лев прицілився до мозку Яреми. Влазив до нього повільно, але впевнено. Ярема знав, але не відбивався.

— Чому ти це робиш? — запитав, залишаючи у голові судді шпигуна.

— Тому що мені легше програти тобі, а не їй. Розумієш? — Лавник, судячи з усього, не брехав.

— Ні, — відповів Безрукий. — Бо я не тримаю зла на Марі. Я їй простив. Вона подарувала мені багато гарного життя.

— А я би Зоряну роздер. На шматки. Розривав би так красиво, як вона вміла подати себе. Дивовижно катував би. Смакував би кожним надкушеним м'язом, кожною кровинкою... Добре, бувай... — кинув на ходу й попрямував до коридору.

— Може... — Безрукий сам до пуття не відав, що мало означати його «може». Швидше за все, надію, що суддя помиляється щодо жінок...

— Може не поможе. Треба діяти. Йду, бо через тебе маю купу клопотів. Вигнав весь персонал до бісової матері. Набираю нових. Проводжу ретельний відбір тобто. Й охорону мушу ще провчити. Щоб пам'ятали, кому недослужили... Пощастило тільки одному — відпросився в село до батьків. А був із коханкою. Я перевірив. Буде вчителем нових телепнів... Чи, може, даси мені своїх? Деякі камери зафіксували, як вони моїх мочили... Поки ви не вирубали живлення. Та й ти, Безрукий, красень... Кращий був... Знаю, ти їх вивчив... Тільки не думав, що ти не тільки вчитель, а ще й боєць... То як?..

— Ти ж сам казав, що «може не поможе»...

— Іншої відповіді не чекав. Скупендра. А прикидаєшся щирим. Добряком. Давай, працюй. Зустрінемось на вагах. Бо якщо переможе вона, я тобі того не прощу. Ніколи. Задушу ось цими руками, чого б то мені не коштувало... Так мене обкрутити!.. Сучка рідкісна!..