Розділ «29»

Привид безрукого ката

— Сучка... — сказав уголос. Встав, узяв ключа від номера, похитуючись поплентався до сходів. Як з-під землі, з'явилася шикарна директорка зі запахом зваби. — Я хочу спілкування!.. — випалив упевнено, язик не заплітався, отверезіння прийшло миттєво, бо хотілося чимшвидше допекти сучці...

— Будуть якісь побажання до... сутності спілкування? — запитала директорка. В її фаховості сумнівів не виникало.

— Ні, — відрубав Семен. — На ваш смак...

Заліз під душ. Увімкнув собі холодну грозу, цокотів під нею зубами. Втерся, знову одягнув костюм, зав'язав краватку. Сів за мініатюрного столика, налив з графина склянку води.

Згадав маму. Вперту і пробивну, як танк. Якби не вона — крутив би він кобилам хвости, а не пив віскі за ціною маминої пенсії. А він, скотиняра, від неї відрікся. Сотні разів приповзала зміюкою та мить, коли на репліку у студентській кухні, що кишіла дівочим запахом: «Що то за немита стара, що смердить коровами, приперлася до тебе?», не змигнувши оком відповів: «Родичка. Я ж не винен...».

Мама випадково почула, зібрала речі і пішла в ніч — ночувала на вокзалі...

Рвонув на себе ручку холодильника. Йому підморгнула запечатана горілка. «Слава тобі, Госп...» — почав уголос, але недоговорив: славив не те... Націдив повну склянку і випив великими ковтками, як перед тим воду.

— Прости, мамочко!.. — плакав. — Прости, прошу тебе, бо настане мені кінець... Прости, я відчую, якщо ти простиш. І, може, виживу...

У двері ніжно постукали. Семен витер очі, розпрямив плечі. Чоловік же...

Зайшла жінка. Вся у чорному. І з чорною пов'язкою на чолі. Її обличчя видавалося знайомим. Але Семен не міг пригадати. Спогади то з'являлися, то зникали. Не пам'ять, а світломузика з юнацьких дискотек.

— Хто ви? — запитав розгублено.

— Твоя совість! — прорекла жінка.

Лизун спочатку злякався. А потім по-дурному розреготався. До нього дійшло, що розігрувалася прелюдія до... спілкування!.. Цікавий задум, нічого сказати!..

Рипнули двері. І заскрипіли. Протяжно, зі скреготом. Так у нових готелях не скриплять. Перед Семеном у всій своїй красі, в червоних чоботях, чорній уніформі, у сірому фартуху, у кривавій масці, із сокирою в руці стояв... кат...

— У тебе є шанс покаятися, — мовив він голосом з могили. — І простити всіх, хто завдав тобі болю: віднині і до початку світу. Тоді житимеш. Легко, а не так...

Лизун отверезів. Похилив голову. Наче чекав тої миті все життя.

— Я каюсь. І прощаю. Всіх! — сказав. Не зі страху, щиро.

Кат підійшов до Семена. Шарпнув його пальця і провів по сокирі, як платіжною карткою на касі в супермаркеті. Кинув на стіл папір.

— Підпишись кров'ю, щоб твоє прощення прийняв Хаос! — сказав.

Семен притулив закривавленого пальця, куди йому тикнув кат, і всміхнувся... Бо почув мамин голос. Вона сказала: «Добре...»

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Привид безрукого ката» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „29“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи